Царство Боже

1. релігійний образ та богословське поняття, зокр. у біблійній традиції, що охоплює ряд визначень сакральної реальності – світу, безпосередньо керованого Богом, наділеного максимальною досконалістю, який є взірцем для духовного зростання віруючих та для вдосконалення сусп. життя, а також метою та кінцевим пунктом істор. розвитку людства. У Ст.Завіті образ Ц.Б. мислиться за аналогією традиц. земній монархії, подовженої на “всі віки” та “всі роди” (1 Хр 28.5; Пс 145.13). У новозав. трактуванні це поняття збагачується, насамперед, моральними, есхатологічними та сотеріологічними визначеннями. Ц.Б. зображено як очікуваний ідеальний стан світу, час якого наближається (Мт 6.10; Мк 1.15), і який настане після останнього суду над неправедними (1 Кор 15.24-25). Водночас Ц.Б. є ідеальним духовним станом, внутрішн. виміром моральності: “правди” (Мт 6.33), духовної чистоти (Мт 12.28); розуму (Мк 12.34); “праведності, миру і радості у Дусі святім” (Рим 14.17). Досягти цього стану зможуть лише праведні, ті, хто любить Бога (1 Кор 6.9-10; Як 2.5). Прихід до Ц.Б. означає і перетворення світу, і перетворення людини, освячення її Святим Духом, “народження згори” (Ів 3.5). Це і є справжнім спасінням (Мт 19.24-25; Мк 9.47). Цікаво трансформується образ Ц.Б. у зв’язку із змінами у христ. топології. Поряд із традиц. образом “входження” до Ц.Б. як переходу з світу “історичного” до “вічності” народжується образ “Царства Небесного”, очевидно, як продукт граничної моралізації просторової опозиції “верх-них”. Цей образ, що його зустрічаємо у Мт. (приповісти Христа), розкриває “таємниці” сакрального світу віруючим. Зокрема, образ “гірчичного зерна”, яке виростає “більше над усі зілля” (Мт 13.31-32; Мк 4.31), яскраво ілюструє есхатологічні сподівання християн. З вірою у Божественність Христа та його місії пов’язані також визначення Ц.Б. як “Царства Христового” (Мт 20.21; Лк 22.29-30; Ів 18.36; Кол 1.13).
2. провідне догматичне положення багатьох конфесій, яке символізує благо, ідеальний суспільний порядок, загальне щастя, що має натупити після страшного суду. В уявленні про Ц.Б. втілена мрія людей про продовження тривалості життя, сподівання на краще майбуття, справедливе суспільство. Досягнення Ц.Б. – різна ідея вчення про гріховність, набуття благодаті, одержання блаженства, дотримання релігійних заповідей і заборон. Ц.Б. в православ’ї – це весь світ, царство зовнішньої природи; життя віруючих на землі як царство благодаті; перебування блаженних на небесах як царстві слави. Ці царства взаємозумовлені й головне в них – не аскетизм, не відхід від світу, а духовне, моральне самовдосконалення там, де доводиться жити і працювати, пророщуючи “зерна і паростки нового справедливості”. Колектив Релігієзнавчого Словника