Запровадження християнства на Русі

прийняття християнства наприкінці 10 ст. як державної релігії в Київській Русі, відоме також під назвою “хрещення Русі”. Церковно-богословська традиція висвітлює дану подію з позицій провіденціалізму, а саму християнізацію давньорусьських земель розглядає як короткочасний процес, пов’язаний, головним чином, з діяльністю київського князя Володимира Святославовича, який побажав утвердити “істинну віру”. Як свідчить історична наука, цей процес розпочався задовго до князювання Володимира і тривав багато десятиліть після нього. Серед панівних верств християнство поширилося вже в срд. 9ст. В 988-989, коли за Володимира проводилося масове хрещення в Києві та Новгороді, воно набуло статусу державної релігії, але його запровадження відбувалося й далі. З.х.н.Р. було зумовлене потребами феодального ладу: сформоване родоплем”яним суспільством язичництво вже не відповідало соціальним і духовним запитам нового часу; князівсько-боярська верхівка бачила в новій релігії, яка проповідувала ідеї богоданності держави, законопослушання, християнської духовності тощо, засіб зміцнення своєї влади, централізації Давньорусьської держави, зміцнення її міжнародного становища. Той факт, що Володимир віддав перевагу православ’ю, пояснюється рядом обставин: наявністю давніх торговельних та ін. зв’язків між Київською Руссю і Візантією, укоріненим в ньому принципом підлеглості церкви державній владі (“принцип візантизму”), можливістю використання у даній конфесії слов’янської мови під час богослужіння. З.х. наштовхнулося на опір прихильників “віри батьків” – язичництва, але в цілому було прогресивним актом, оскільки воно допомагало встановленню історично прогресивних феодальних суспільних відносин, сприяло широкому проникненню на Русь досягнень візантійської культури, налагодженню і розвитку зовнішньополітичних зв’язків Київської держави з державами Європи. В 1988 православна церква спільно з іншими релігійними та громадськими організаціями урочисто святкувала 1000-ліття “хрещення Русі”. Філоненко Микола