Анімізм

(від лат. anima – душа) – форма найдавніших вірувань, пов’язаних з уявленнями про існування в тілі людини її двійника – душі, від якої, ніби, залежить саме життя особи, її фізіологічний і психологічний стани. Зібрав матеріали й описав А. вірування англійський етнолог і релігієзнавець Е.Тейлор у книзі “Первісна культура” (1871), який, проте, хибно вважав, що вже первісні люди, “дикуни-філософи”, уявляли душу як духовну сутність, що первобутній А. є різновидом спіритуалізму і в такій формі являєє собою “мінімум релігії”. Але, за історичними даними, душа видавалася хоча й таємничою, проте істотою – чоловічком у зіниці ока, пташкою у грудях, парою, кров’ю тощо. Ще зовсім не обізнані з власною природою, люди вірили, що від душі залежать їхні стани – життя і смерті, сну і неспання, здоров’я й недуги. На душу теж можна було впливати – харчем, ласкою, заклинаннями. Спершу люди не мали уявлень про переселення та перевтілення душ – вони видавалися їм індивідуалізованими носіями життя, які тимчасово залишали тіло (наприклад, під час сну), потім поверталися саме до свого носія. Органічно пов’язані з тілесним, душі в подальшому поступово звільняються від цих зв’язків, набирають вигляду духів. А. уявлення відіграли роль у формуванні демоністичних вірувань, а потім і понять про неречовинне начало сущого. Збереглися у марновірних прикметах, повір’ях та розвинутих релігіях. Лобовик Борис