Антиклерикалізм

(від грецьк. anti – проти, лат. clerikalis – церковний) – погляди та також суспільний рух, спрямовані проти світських привілеїв церкви та її впливу на різні сфери позацерковного життя – політику, економіку, культуру, освіту. Настроями А. була проникнута Реформація 16 ст. У 17-19 ст.ст. А. поширюється у Франції, отримує сильний імпульс в антицерковній політиці французької революції. У зв’язку з боротьбою за незалежність і виникненням демократичних держав А. стає суспільним рухом в інших країнах Зах. Європи і Лат. Америки: виступає за відокремлення церкви від держави, проти державної церкви і релігії, за світське законодавство в галузі освіти, свободу совісті й віросповідання, обмеження діяльності численних реліг. орденів (зокр., єзуїтів) і братств, іноді за обмеження впливу Ватикану і папських легатів. Опозиція клерикалів і антиклерикалів визначається тим, що монархісти і консерватори використовували релігію як силу порядку, тому А. стає рухом ліберально-демократичного напрямку. В Україні у 19-почат. 20 ст. антиклерикальні настрої були притаманні значній частині демократичної і національно свідомої інтелігенції, яка критично ставилася до самодержавної православної церкви, оказененого і зросійщеного православ’я як офіційної ідеології імперської Росії. Саме тому А. співзвучний поглядам і творчості Т.Шевченка, Лесі Українки, І.Франка та інших видатних письменників та діячів культури, який, проте, слід відрізняти від їхнього ставлення до релігії взагалі. Сучасний А. – це масовий, в цілому прогресивний, але не однорідний рух. У ньому беруть участь люди різних філос., політ., реліг. переконань. Багато віруючих розглядають А. як результат зловживання релігією в позацерковних цілях, розмежовують клерикалізм і релігію, відносять все реакційне за рахунок войовничого клерикалізму. На Заході діють різні організації і асоціації антиклерикальної спрямованості, зокрема Всесвітній союз вільнодумців, Міжнародний гуманістичний та етичний союз. Колектив Релігієзнавчого Словника