Антиномізм богословський

(від грецьк. anti – проти, nomos – закон, суперечності в законі) – богословський принцип, за яким істинність христ. догматів доводиться на основі проголошення антиномічності осягаючого їх розуму. Згідно з А.б., суперечливими є не самі догмати, а людські уявлення про них, оскільки, як вважають церковні теоретики, через свою гріховну обмеженість людина не може охопити і правильно зрозуміти “невичерпну і незбагненну глибину божественних істин”, що й породжує їх помилкові, взаємнонепогоджувані оцінки. Ці істини можуть засвоюватися тільки шляхом “живого релігійного досвіду”, тобто через віру. Напр., такі християнські догматичні положення, як єдиносущність і триіпостастність Бога, приречення і свобода волі людини, не викликатимуть, за цією трактовкою, сумнівів, якщо розум релігійно засвоїть їх, прийме як аксіому. А.б. являє собою спробу замінити традиційний теїзм оновленою гносеологічною аргументацією на користь істинності християнства. Філоненко Микола