Боговлюднення

одне з провідних понять христ. догматики, згідно з яким Син Божий (друга іпостась Св. Трійці) заради спасіння людства від прабатьківського гріха і вічної смерті зійшов з небес і з натхнення Св.Духа вселився у пренепорочну Марію Діву і від неї втілився, або влюднився, тобто народився від Пресвятої Діви Марії, сприйнявши людське тіло і душу, але був безгрішний як Боголюдина. Св. Письмо виразно говорить про людську природу Христа Спасителя: воно називає його мужем і чоловіком (Ін 8,40; Дії 17,31), другим Адамом (1 Кор 15,45; Рим 5, 14), оповідає, що за тілесною своєю природою він підлягав тим самим законам, що й сини Адама: набував віку, відчував голод, спрагу і втому, спав, страждав і помер (див. Христологія). Визнаючи Спасителя істинною і цілісною людиною, вчення, засноване на одкровенні, вказує на його людські переваги, що відрізняють його від інших, а саме: безмужнє народження від Св. Духа, непідлеглість спадковій гріховній зіпсутості, будь-якому особистому гріху. Догмат про влюднення Христа розкривали і пропагували протягом століть мужі апостольські, апологети, отці церкви та вселенські і помісні собори. Вони відстоювали істинність людської природи і людського духу Христа у боротьбі з різними єресями (гностицизм, докетизм, монофізитцтво, євтихіанство, монофелітство тощо). Колектив Релігієзнавчого Словника.