Екзистенціалізм релігійний

(від пізньолат. exsistentia – існування) – релігійний варіант т.зв. філософії існування. Один з найвпливовіших напрямів особистісно орієнтованої сучасної філософії. Сформувався в першій третині 20 ст. в Німеччині, Франції й Росії. Філос. джерелами Е.р. слугували ірраціоналістичні ідеї Паскаля, Унамуно, Достоєвського і Ніцше. Яскравими представниками Е.р. є: К.Ясперс, Г.Марсель, М.Бердяєв, Л.Шестов, М.Бубер, Р.Бультман, Е.Бруннер, Ф.Гогартен. Основним поняттям філософії Е.р. слугує існування, або екзистенція (звідси й назва), що ототожнюється з іманентними переживаннями, актами людини й оголошується первинним в структурі буття. Людське існування в контексті Е.р. тлумачиться як щось безпосереднє, як той принцип, який долає традиційне розмежовування суб”єкта і об”єкта. Осн. проблемами, які з”ясовують представники Е.р., є: конкретність людського існування, діалог Я і Ти, проблема темпоральності, трансцендування, співвідношення особистості і суспільства, відчуження як об”єктивація, проблеми свободи, спілкування. Зокрема, трансцендування мислиться екзистенціалістами як акт, завдяки якому людина здатна покидати, межі свого замкнутого, егоїстичного Я, або як “схоплення мене Богом” (Марсель) тощо. Особистість в контексті Е.р. визнається за таку, якщо вона є “явленістю трансцендентного”. При цьому Божественне реально існує лише в акті віри. Характерними рисами Е.р. є антиінтелектуалізм в питаннях онтології, антиісторичність, антирелятивізм, асоціальність. Сарапін Олександр.