(від лат. emanatio – витікання, сходження) – у давньогрецьк. філософії означає витікання нижчих форм буття з буття вищого. Тлумачення цього терміну у представників різних філософських течій мало специфічну спрямованість. Неоплатонізм поєднав вчення про Е. з теологією. Таку інтерпретацію Е. продовжили німецькі містики середньовіччя (Й.Екхарт, Я.Бйоме та їхні послідовники). У деяких представників ранньої схоластики (І.С.Ериугена), та натурфілософії доби відродження (Д.Бруно) вчення про Е. набуває пантеїстичних рис. Колектив Релігієзнавчого Словника
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Вступ. Конфесія як інституалізована релігійність (А.Колодний). Розділ 1. КОНФЕСІЙНЕ БАГАТОМАНІТТЯ СВІТУ ТА УКРАЇНИ (А.Колодний) 1. Релігія в контексті ...
ВСТУП (Л. Филипович) Частина 1. РЕЛІГІЙНА ІДЕНТИЧНІСТЬ В ЇЇ РЕЛІГІЄЗНАВЧОМУ ОСМИСЛЕННІ Розділ перший. РЕЛІГІЙНА ТА КОНФЕСІЙНА ІДЕНТИЧНОСТІ: СПІВВІДНОШЕННЯ ...
No Comment
You can post first response comment.