Фрейдизм

загальне вчення З.Фрейда і сукупність напрямів та шкіл, що склалися на його основі. Сформувався на основі розроблених австр. психіатром і невропатологом Зігмундом Фрейдом теорії та методу психоаналізу, застосованих для лікування псих. захворювань. Однак з”явившись як своєрідний рецепт лікування псих. збочень, Ф. в подальшому перетворюється в метатеорію і методологію, що претендували на розв”язання основоположних проблем не тільки медицини та психології, але й релігії, моралі, мистецтва, соціології. Серед характерних особливостей Ф.: ірраціоналізм при поясненні мотивації особистості, її психодинаміки, тобто гіпертрофування невідомого; пансексуалізм, тобто абсолютизація ролі сексуального чинника в житті людини і суспільства; натуралізм у витлумаченні природи й сутності людини; проголошення культурних досягнень людства побічними продуктами актуалізації лібідо; розгляд форм духовного життя людства в світлі механізмів невротизму. Зокрема, релігії в контексті Ф. тлумачиться як колективний невроз навязчивості, як масова ілюзія. В 30-х роках на основі Ф. виникає неофрейдизм (Е.Фромм, К.Корні, Райх та ін.). З 60-х років спостерігається тенденція до зближення Ф. з релігією. Зокрема О.Пфістер поєднав вчення Фрейда з ідеями ліберальної теології. Сарапін Олександр