Грушевський Михайло

(1866-1934) – видатний україн. історик, громадський і політичний діяч. Г.М. був головою Наук. товариства ім.Т.Г. Шевченка (з 1897), головою Центральної Ради (1917-1918). В 1924 обраний академіком АН України. Вирісши, по суті, в духовному оточенні, перебуваючи тривалий час у полоні православного містицизму, ” гострої полоси релігійності”, він майже в тридцять років змінив свої світоглядні орієнтири, “вирвався з пут середньовічної християн. провінціальної візії світу як “Міста Божого””. Поділивши правосл. світосприйняття на два напрями: духовний і обрядовий, Г.М. відносив себе до першого. Але водночас служіння національному життю, національній культурі Г.М. розглядав як справу релігійно-санкціоновану. Згідно релігієзнавчої концепції вченого, релігія є одним із найважливіших чинників в історії людства. Погляди Г.М. на історію церкви в Україні були ортодоксально православні, відповідали контексту пануючої православної історіографії. Історик негативно ставився до унії. Цьому сприяла підпорядкованість УГКЦ і її духовенства Риму, підтримка кліром цієї церкви політичних противників вченого. Але в своїх працях Г.М. виявляв толерантність щодо греко-католицизму, бачачи його позитивну роль у збереженні самосвідомості українців. У працях вченго, зокрема в його “Історії України-Руси”, знайшли своє наукове відтворення різні події з історії релігії і церкви в Україні. Праця видатного історика “З історії релігійної думки на Україні” (1925) систематизує великий фактичний матеріал і дає цілісну картину реліг. життя на україн. землях від найдавніших часів до кінця 19 ст. Цікаві думки висловив Г.М. з приводу союзу протестантів з Українською автокефальною православною церквою, ролі протестантизму в історії України. Він вважав, що всі християнські церкви можуть зіграти важливу роль у справі морального оздоровлення суспільства. Колодний Анатолій.