(1296-1359) – візант. богослов, систематизатор містичних вчень про єдність людини і Бога, що дістали назву ісихазму. У центрі вчення Г.П. – питання про “Світло Фаворське”, в осяянні якого Христос об’явився своїм учням на горі Фавор, тобто про сходження божественного світла, сприймати яке здатні лише наділені благодаттю праведники. За Г.П., спасіння душі можна досягти через подвижництво, споглядальність, самозанурення, аскетизм, молитву. Вчення Г.П. визнане офіційною доктриною православ’я, а сам він возведений до рангу святого (1368). Як церковний діяч Г.П. був вороже наставлений до руху зелотів у Фессалоніці (1342-49), через що зелоти не впустили його до міста, коли Г.П. одержав сан єпископа Фессалонікійського. Його праці: “Беседы”, Т.1-3. 1993. Кочан Наталія

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

You may also like

No Comment

You can post first response comment.

Leave A Comment

Please enter your name. Please enter an valid email address. Please enter a message.

Дякуємо!

Тепер редактори знають.