(бл.675-753) – візант. богослов, представник грецьк. патристики, догматик християн. Сходу, поет. філософія І.Д. спирається на вчення Арістотеля і грунтується на тому, що джерелом істини є божественне одкровення. Як перший систематизатор христ. віровчення І.Д. приділив увагу опрацюванню положення про сутність Трійці, походження Св.Духа, про поклоніння (лише Богові) та пошанування (Діви Марії, святих), ангелологію, шанування ікон. Боровся проти маніхейства, несторіанства, монофізитства та монофелітства. Був Засуджений Константинопольським собором (754) за шанування ікон, але невдовзі реабілітований і прославлений собором у Нікеї (787). Його праці: “Джерело пізнання” (у 3-х кн.), “Про правильне сповідування віри”, “Про Святу Трійцю”, “Про Трисвяте”, З апології шанування ікон, “Свята паралелла”, “Прокіст”, “Про вісім духів зла”, “Про доброчесність” та ін. Кочан Наталія
No Comment
You can post first response comment.