Леув Герард ван дер

(1890-1950) – нідерландський філософ і релігієзнавець. Викладав в ун-ті Гронінгена. З творчістю Л. пов”язують становлення й подальший розвиток феноменології релігії. Останню тлумачив як узріння й опис первинних, глибинних сутностей релігії. За такі вважав конструкти “ідеальні типи”. На думку Л., ідеальні типи мають власний зміст і закономірності свого розвитку; вони позбавлені статусу конкретного буття і взагалі всіх тих обмежень, які диктує нам світ об”єктивних явищ, з одного боку, з іншого – внутрішній світ людини. Як домінанти й витокові елементи – ідеальні типи становлять смисл всіх різноманітних форм релігії. Застосування феноменологічного методу при вивченні реліг. феноменів дозволило Л., зокрема, виявити структурну подібність ідеї періодичного спасіння (Осіріс) й ідеї історичного спасіння (Христос). Бог в концепції Л. є лише уявленням людини, її безпосереднім відчуттям. Звідси, він є іманентним кожній людині. Для Бога є місце навіть у атеїста. Його праці: “Вступ до філософії релігії” (1925); “Феноменологія релігії” (1933); “Людина і релігія. Антропологічний досвід” (1940); “Релігія в її сутності і маніфестаціях” (1948); “Узагальнення християнства” (1951). Сарапін Олександр