обитель, заснована біля Вишгорода на Київщині в 988 грецькими монахами, які прибули разом з князем Володимиром з Херсонесу. Очолював ченців Михайло, який став першим митрополитом Київським, пізніше – канонізований православною церквою. В 1160 князь Андрій Боголюбський подарував монастирю цегляний храм, названий Білим Спасом. В 1240 М.П.м. був зруйнований. У відродженні обителі велику роль зіграв її ігумен Михайло Щербина. В 1609 М.П.м. одержав церковну автономію – право ставропігії і став з того часу незалежним від Синоду і Київського митрополита. Це дало можливість Запорізькій Січі мати по суті свою незалежну церкву, оскільки монастир вважався її патрональною святинею. Будучи номінально залежною від Московського патріархату, обитель була у безумовному підпорядкуванні тільки Запорізького Коша, тобто уряду Січі. Його рішення ставилося вище за своєю значимістю, ніж рішення Київського митрополита і Межигірського архімандрита. В 1653 Богдан Хмельницький прийняв монастир під свою особисту опіку. З того часу гетьмани Запорізької Січі стали ктиторами монастиря, який вважався воєнним. Десята частина всіх доходів Січі відраховувалася на утримання М.П.м. Петропавлівська церква монастиря збудована останнім кошовим атаманом Січі Петром Колнишевським. Після руйнації Трахтемирівського монастиря (1688) М.П.м. став новим притулком козаків-інвалідів і ветеранів. Запоріжці матеріально підтримували монастир. Він був центром підготовки українських священників для Січі. Всі запорізькі козаки вважалися парафіянами монастиря. Кожен з них мав хоч раз побувати в обителі. М.П.м. на кінець 18 ст. перетворився на крупного землевласника. Своїми багатствами М.П.м. поступався лише Києво-Печерській Лаврі. Після знищення Запорізької Січі Катерина ІІ своїм указом в 1786 закрила її духовний центр. Майно М.П.м. було конфісковане. Організована царицею в 1787 пожежа знищила багато будівель монастиря, його художні цінності. У відремонтованих приміщеннях в 1798 була заснована Межигірська фаянсова фабрика. М.П.м. відродився у 1886. З 1894 він став жіночим монастирем. Після революцію 1917 монастир знову було закрито. На його території розмістився художньо-керамічний технікум (потім – інститут). З 1931 Межигір’я стало заміською резиденцією керівництва України. В 1993 відновлена діяльність монастиря. На його території ведеться пошук бібліотеки Ярослава Мудрого, який в останні роки свого життя перетворив М.П.м. у свою літню резиденцію. Колодний Анатолій
No Comment
You can post first response comment.