душа дівчини, що померла наглою смертю, найчастіше – утоплениці. Образ малодосліджений. Варіант назви “навки” вказує на належність М. до потойбічного світу. У білорусів Полісся й нині існує повір’я, що М. (русалкою) стає будь-яка жінка, що померла на свято Русалій. З М. також тісно пов’язані потерчата – душі мертвонароджених дітей або тих, що померли одразу після […]
(від грецьк. mageia – чаклунство) – віра в можливість впливу на довколишній світ через надприродне – фетишів, духів і т.п. шляхом чаклунського дійства. Сплав релігійної свідомості і дії, перевернутий практично-духовний спосіб оволодіння світом за допомогою закликань, жертвоприношень, обрядів, табу, ритуальних піснеспівів тощо. В цьому відношенні М. – зародкова форма релігійного культу. Виникає в умовах первіснообщинного […]
Могутня Віра – святе письмо вірних РУНВіри (Рідної Української Національної Віри). М.В. – основна праця Л.Силенка, у якій послідовно викладається зміст його віровчення на основі відповідного історіософського аналізу становлення духовності українців. В М.В. Дажбог розглядається як Святий Дух України-Русі, а віра в Дажбога – як рідна і свята, що своїми глибокими історичними традиційними цінностями визначає […]
1) чарівники, чаклуни, астрологи, які володіють за езотеричними уявленнями, надприродними здібностями впливу на людей та явища всесвіту; 2) в давній Персії – жреці зороастризму та деяких інших вірувань. Савіна Ірина
(бл. 570-632) – засновник ісламу, “посланець Аллаха”, головний і останній пророк істинної віри. Дуже мало відомостей про дитячі і юнацькі роки М. Достовірно відомо, що він рано став сиротою і виховував його дядько Абу Таліб, який брав М. в поїздки за торговельними справами у Сірію. В цих поїздках М. познайомився з новим для нього світом […]
релігія населення Мідійської держави (9-6 ст. до н.е.) і давньоперсид. царства Ахеменідів (6-4 ст. до н.е.). Названа за ім’ям верховного бога Мазди. М. багато запозичив від зороастризму. Спільне для них – культ бога добра і неба Ахурамазди, який веде боротьбу із злим богом Анхра-Майнью, культ вогню і численні обряди, а також вшанування книги Авеста (особливо […]
(араб. – досл. “шлях руху”) – релігійно-правнича школа, система в сунітській гілці ісламу. Виникли в 9 ст. Нині є чотири М., які мають окремі кафедри в мекканському святилищі і, крім того, викладаються в мусульманських релігійних університетах. Сунітські М.: ханафітський, шафіїтський, малікитський і ханбалітський. Сучасні сунітські теологи визнають шиїтську школу джафарітів п’ятим мазхабом. Лубський Володимир
(1884-1942) – англ. соціолог, етнограф, антрополог і релігієзнавець польськ. походження, засновник функціональної школи в етнографії. Досліджував первісні реліг. вірування, застосував принципи функціоналізму до аналізу складових частин релігійного комплексу як соціальної цільності. М. розвинув магічну концепцію походження і сутності релігії; вважав, що її основою є емоційні переживання людиною надії і страху, які спонукають її звернутися до […]
виразний прояв духовних шукань в україн. селян. масі, реліг. течія, що в 1890 відмежувалась від баптизму під впливом містичних ідей христовірів та духоборів і поширилася в Київській, Херсонській та Мінській губ. Віддавши перевагу життю за “Духом”, М. виступили з критикою догматизму, авторитаризму, формалізму обрядовості в баптизмі. Проповідували наближення кінця світу, під яким розуміли встановлення земного […]
релігія, що виникла в ранньофеодальну епоху в 3 ст. н.е. в Персії, а опісля поширилася в Європі і Азії. Назву одержала від імені свого засновника – напівміфічного проповідника Мані (216-277). В ідейному плані М. є результатом синтезу зороастризму та християнства, в соціальному – своєрідною формою супротиву маси вільних общинників процесу феодального примусу. Запозичивши з християнства […]
в меланезійсько-полінезійських віруваннях надприродна, чуттєво несприймана сила, що може бути спрямована як на добро, так і на зло. Є поясненням усього незвичного, надприродного, синонім усього страшного і небезпечного, але водночас всякої корисної сили. З М. ототожнювалося також соціально-політичне владарювання. За уявленнями меланезійців, мана часто сходить від духів, які, ніби, стають акумуляторами таємничої сили, даючи надприродню […]
реліг. секта, що виникла на поч. н.е. в Месопотамії. Об’єднавши у своєму вченні елементи християнства, іудаїзму, деяких давньо-східн. релігій, особливо маніхейства, М. носієм світла вважали Манда-дихайю (за ім’ям якого і названа секта), що уособлював знання життя. Вони називали Христа, Авраама, Мойсея вигаданими пророками і вшановували Іоана Хрестителя, який визначив шлях у світле царство. Секта особливо […]
(грецьк. mantike) – гадання, різні ілюзорно-практичні засоби узнавати майбутнє або невідоме. М. виникла в архаїчному суспільстві як різновид магії. Перехід від мисливської та збирацької до продукуючої економіки сприяв поширенню гадань за криком, польотом, поведінкою птахів (ауспіції в Стародавньому Римі); особливо віщими вважалися сова, крук, сокіл, півень та курка. В М. вбачали засіб передбачати майбутні врожаї […]
(санскр.) – вірші з ведичних текстів, які використовуються як заклинання і чарівні формули. Під М. розуміються ті частини Вед, які не належать до “Брахманів” або їх коментарів. Савіна Ірина
вчення про Марію, одна з галузей теології. Систематичне, наукове поглиблення правди про особу Марії Богородиці і її роль в історії спасіння людей. Церква, слідуючи свідоцтву Євангелії (зокр. св.Луки, розділи 1-2 і св.Іоана, розділи 2 і 19), вказує на Пресвяту Діву Марію як на взірець для віруючих, їхню матір, бо вона – Мати Спасителя, що його […]
(санскр. – вбиваючий, знищуючий) – в міфології багатьох народів світу демоністичне уособлення зла. В міфах народів Європи М. – втілення нічного страхіття; у слов”ян М. (кікімора) – втілення смерті, мору, а також персоніфікована здібність ставати перевертнем. Головною функцією М. у буддизмі вважається створення перешкод бодтхісаттвам, які прагнуть просвітлення. Улюбленою темою багатьох буддийських легенд є спокуса […]