народна назва старод. слов’ян. свята, яке знаменує кінець весни і початок літа й пов’язане із рядом обрядових дій, породжених вірою наших предків у рослин. духів. Звідси – основою обрядовості З.с. став культ рослинності (культ берізки, тополі, осики, клена, липи тощо). З.с. злилися із христ. святом Трійці, але обрядові дії збереглися незважаючи на те, що виникли […]
(Тустановський) (після 1633) – український та білоруський православний церковний діяч, письменник, член “вченого гуртка” Києво-Печерської лаври. Родом з Рогатина на Галичині. Освіту здобув у Острозі. Викладав у львівській, віленській, берестейській братських школах. Брав участь у роботі берестейського православного собору 1596. З 1624 – редактор і перекладач у друкарні Києво-Печерської лаври. Головний твір З.Л. – “Великий […]
(від грецьк. zodiakos – звірине [коло]) – в астрології дванадцять підрозділів екліптики (Зодіаку), символічна модель енергетичного фону, на якому реалізуються універсальні функції, позначені планетами та світилами. Сучасна назва З.з. виникла в епоху, коли точка весняного рівнодення знаходилася в сузір’ї Овна, тому перший із З.з. має цю назву. Історія виникнення та еволюція символів З.з. досконало невідома, […]
символи, предмети чи зображення, що передають духовний зміст небесних явищ та божественних істин без їх безпосереднього зображення. Призначення З. як церковного символу – нести в собі, маючи алегоричну відповідність прообразу, його благодатну присутність. До З. відносяться: чотирьох чи восьмиконечний хрест без Розп`яття, але такий, що має за мету нагадувати про нього (хрест з Розп`яттям – […]
відома з глибокої давнини система лікування захворювань, яка грунтується на уявленнях про їх надприроднє походження (внаслідок впливу наврочення, прокльонів, втілення злих духів і т.і.). На початковому етапі розвитку цивілізації З. не відокремлювалося від народної медицини, пізніше поняття народної медицини набуло значення сукупності емпіричних знань про цілительські засоби матеріального характеру (зілля, гігієнічні навики). З. ж засновано […]
(від грецьк. zoon – тварина, morfe – форма) – наділення рисами тварин образів реальних або вигаданих об’єктів. Такими рисами людина наділяла образи духів, опісля – богів. З своїми витоками сягає глибокої давнини. В психології первісного мисливця жило уявлення про кровнородинні зв’язки його з тваринами, особливо з тими, які мали важливе життєве значення. Так, в Давн. […]
елемент християнського вчення (а водночас і культу) про зцілення, що, згідно з Новим Заповітом (І Кор 12,8-10), є одним з дев”яти дарів Святого Духа і дається людині для досягнення духовного і фізичного оздоровлення. З.В. передбачає, передусім, фізичне оздоровлення ворого, що досягається в ході обряду омовіння через занурення у воду або змочення водою, з обов”язковою молитвою […]
(н.1916) – амер. соціолог релігії. Один з видатних представників функціоналізму в релігієзнавстві. Професор Оберлін-коледжу в штаті Огайо (США). Основні концептуальні погляди на релігію, її природу, сутність, функціональність викладені в книзі “Наукове вивчення релігії” (1970). Й. розглядає релігію як систему вірувань і дій, за допомогою яких індивід, людська спільнота вирішують складні проблеми свого життя. Релігія, як […]
(санскр., досл. “з”єднання, роздуми, споглядання”) – в індійській традиції один з шести ортодоксальних (брахманських) напрямів, який розробив систему послідовного очищення і просвітлення розуму, а також комплекс практичних вправ для досягнення стану “звільнення” душі від “пут” матерії, тіла. Витоки Й. сягають ведичної ідеї про можливість людини через специфічну аскетичну практику оволодіти притаманними їй надприродними здібностями. Засновником […]
судний день – день спокути й очищення від гріхів, скоєнних протягом року, абсолютного 25-годинного посту в іудаїзмі. Завершує 10 днів спокути, які відкриває рош-гашана. В Й.-К. належить просити вибачення у скривдженних, відшкодовувати завдані матеріальні збитки, пробачати образи. Згідно з уявленнями іудаїзму, в Й.-К. остаточно вирішується доля людини на наступний рік. Єленський Віктор
(від назви р.Йордань у Палестині) – народна назва христ. обряду освячення води на свято Водохреща (Хрещення Господнього). Цей обряд, особливо урочистий у православ’ї, здійснюється на згадку про хрещення Ісуса Христа в Йордані, описане в Євангеліях. Освячена на Й. вода, “агіязма”, символізує свят йорданську воду і має, за вченням церкви, надприродні властивості. Й. також називають ополонку, […]
1) згромадження сестер св.Йосифа, візантійського обряду (греко-католицьке), апостольське. Засноване 1898 отцем-прелатом Кирилом Сілецьким у Цебліні (район України – Белз). Сестри носять монаший одяг. Метою згромадження є праця з дівчатами, молоддю, дорослими, опіка над хворими, престарілими, самотніми людьми. Сестри допомагають у душпастирській праці, працюють катехетками, органістками, ризничими. Виселені 1951 із Белзького району, сестри поширили свою діяльність […]
в слов’янській міфології злий дух, невидима жінка, іноді зустрічається в образі дружини домовика. Ворожа до чоловіків. Любить заплутувати пряжу або пряде сама, передвіщаючи цим якесь лихо. Може шкодити маленьким дітим, а також домашнім тваринам. Місцем перебування К. вважаються темні та вологі місця. Бичко Богдан, Чухим Наталія
(лат. cynici – циніки) – послідовники давньо-грец. філософа Антисфена, який заснував у 4 ст. до н.е. кінічну школу. Найбільш відомим представником школи був Діоген із Синопа. Пропагуючи особистим прикладом примітивну форму кінізму, він дав підставу вважати його не стільки філософією, скільки способом життя. Філософія К. мала в основному етичну зорієнтованість. Для етики К. характерні індивідуалізм, […]
автокефальна православна церква, що діє на территорії Кіпру. За переказом, заснована в 47 апостолом Варнавою. Автокефальною була визнана в 431 на ІІІ (Ефеському) Вселенському соборі. До 7 ст. вела активну місіонерську і розбудовчу роботу. У період англ. панування на Кіпрі (1878-1960) церква очолювала визвольну боротьбу кіпріотів. Повну канонічну незалежність і організаційну самостійність відновила в 1947. […]