Персоналізм

(лат. persona – особистість) – філософія, яка в основу витлумачення світу ставить субстанціальне “Я”. Звідси онтологічні, гносеологічні, етичні, соціальні проблеми розглядаються під кутом розкриття персональності, тобто особистістної реальності. Термін п. вперше використав Шлейєрмахер в “Промовах про релігію”. Ідейні витоки П.- в монадології Лейбніца. Серед різноманіття концепцій п. виділяються вчення Якобі і його послідовників про особистістного Бога в межах “філософії почуття”; концепції онтологічного п. Ренув”є; критичного П. Штерна; етичного – Шелєра; П. в контексті “теологічної етики” Тілліке; христ. варіанти діалогічного п. (Бубер, Штейнбюхель, Тілліх, Гвардіні); концепти релігійно орієнтованого французького п. (Мун’є, Лакруа, Ландсберг, Недонсель та ін.); концепти англо-амер. П. (Боун, Керр, Ройс, Брайтмен, Флюеллінг, Хоккінг та ін.). В Росії кін. 19 ст. – поч. 20 ст. ідеї персоналізму розробляли Бердяєв, Бобров, Козлов, Лопатін, Лосський, Шестов, Шилкарський та ін. Сарапін Олександр