Пієтизм

(від лат. pietas – благочестя) – поширений переважно в Німеччині у кінці 17-18 ст. напрям протестантизму, який ставив релігійні почуття вище релігійних догматів. Був реакцією на догматичну закостенілість протестантського (лютеранського) богослов’я. П. тяжів до традиційної філософської містики. Його засновником вважається німецький богослов Ф.Шпенер (1635-1705), послідовником був А.Франке (1663-1727), який у 1688 заснував у Лейпцігському університеті “Товариство нового вивчення Біблії”. Він же сприяв перетворенню німецького університетського містечка Галле в центр П. Певним чином осторонь від основного напряму П. знаходилось вчення Г.Арнольда (1666-1714), який у своїй “Непартійній історії церкви та єретиків” (1699) дав різку критику церковного життя й переглянув історію церкви з недогматичних моральних позицій. П. справив певний вплив на німецьку культуру, зокрема на письменників-романтиків. Каушанський Петро