Бхагават-гіта

(санскр. – “Пісня богів”) – релігійно-філософська поема, вставка до шостої книги “Махабхарати”. Основні тези вчення Б.-г. було вироблено в 3-2 ст. до н.е., але оформлення тексту поеми продовжувалося аж до 8-9 ст. н.е. Наслідуючи Упанішади, Б.-г. трактує найвищу реальність як одвічний, бездіяльний, що не має жодних властивостей Брахман, але надає більш високого статусу особистістному аспекту абсолюту – Бхагавану Крішні і підкреслює важливість емоційної відданості Йому – бхакті. Як і в філософії санкх’я зміни у мат. світі та психіці пояснюються Б.-г. діями трьох гун (невігластва, страсті та благості), але в поемі показано й шлях до звільнення від їх засилля. Етичний пафос Б.-г. – заклик до самовідданої дії у формі жертвування Бхагавану, яке може привести до спасіння. Б.-г. мала великий вплив на деякі інд. філос. школи і передусім на веданту. Її ідеї мали важливе значення для інд. відродження 19-20 ст. (творчість Вівекананди, А.Гхоша, Ганді і Радхакрішнана). Савіна Ірина