Чернецтво

поширена в ряді релігій (правосл., католиц., будд. та ін.) форма реалізації ідеалу праведного життя, що передбачає зречення миру і аскетизм. Прийняття чернецтва відбувається через чин постриження в ченці. Чернечий спосіб життя у христ. почав складатися в 3-4 ст. серед прихильників І.Христа в Єгипті, звідки поширився на Палестину, Сірію, Грецію, Болгарію, Візантію. Розрізняють Ч. усамітнене і спільножитнє. Засновником Ч. вважається Антоній Великий. Спільножитнє Ч. започаткував Пахомій Великий (4 ст.). Різні умови існування Ч. з часом спричинили до певних відмін у христ. чернецтві на Сході і Заході. Розвиток Ч. загалом і кожного ченця зокрема, згідно теорії Ч., мають бути духовним сходженням до релігійно-моральної досконалості, уподібненням І.Христу. Особливості Ч. як інституту позначилися на правах і обов’язках ченців у державі та суспільстві (звільнені від податків, служби в армії, не можуть обіймати світські посади, займатися торгівлею тощо). Поширення Ч. на українських землях пов’язане з процесом християнізації. Візантійський прототип зазнав тут істотних змін, що дало підстави говорити про особливості Ч. в Україні (див.: Чернець, Монастир, Монастирі в Україні). Климов Валерій