Франко Іван Якович

(1856-1916) – епохальний україн. письменник, вчений, громадський діяч. В оцінці ставлення Ф. до релігії не існує однозначності. Вчений не вірив в особистого Бога. Ідею Бога вважав продуктом людської духовності, а біблійні оповіді як відображення певного рівня розвитку уявлень людини. Релігію Ф. розглядав не лише як віру в якісь “надземні вищі істоти, обдаровані вищою силою”, не лише як віру в душу. “До релігії належить також чуття, любов до тої вищої істоти, і до інших людей, любов до добра і справедливості, а в кінці також добра воля, постанови жити і самому так, щоб наближувати себе і інших до тої вищої істоти”. Бог для Ф. – це не щось антропоморфне, зриме, досяжне. Він є прагненням людини до абсолюту, волі, справедливості, добра. Вчений закликав “через часове і тілесне проникати в духовне і вічне”, частинкою якого є людина. “Правдива релігійність Ф. грунтується на вірі у вищу справедливість, вартність діяння людини відповідно до морального ідеалу, що є виявом розумного внутрішнього переконання і пізнання світу. Атеїст для нього – це не той, хто кидається в бій з релігією, а той, хто, не надіючись на постійну допомогу і сприяння Бога, оскільки наділений ним свободою волі, горить бажанням “добувати хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі”. Провідною ідеєю у ставленні Ф. до релігії було не якесь заперечення цього сповненого загальнолюдського змісту духовного феномену, а прагнення виявити те, наскільки віра, а також його інституції можуть слугувати інтересам народу, виконувати роль його духовного взірця, сприяти національному самовиявленю і розвитку. Ф. чітко розмежовував релігію як вид духовності і церкву як організацію віруючих, вказував на різну їх роль в суспільному розвитку взагалі і житті етносу зокрема. Значну увагу Ф. приділяє питанням історії релігії в Україні, політиці Ватикану щодо України, ролі в українській історії уніатства, критиці національного клерикалізму, обгрунтуванню принципів свободи віровизнання тощо. Колодний Анатолій