Християнство

найчисленніша світова релігія, що з’явилась в І ст. у східн. провінціях Римської імперії внаслідок злиття і взаємопроникнення ідей ряду месіаніст. сект іудаїзму. Згідно християн. вчення, засновником нової релігії є Ісус Христос – Син Божий, який з волі Батька-Бога зійшов з небес на Землю, влюднився через народження його Дівою Марією, дав людям заповіді Нового Завіту, прийняв страждальницьку смерть з метою спокути першородного гріха, воскрес і вознісся на небо і як невід’ємна іпостась Святої Трійці зайняв своє місце справа від Батька і ще раз має прийти у світ для здійснення страшного суду. Зародившись в єврейському середовищі, Х. запозичило від іудаїзму весь канон його священ. книг – Старий Завіт, сонм його богів і святих, багато елементів культу. На формування самобутності ідеології Х. великий вплив мали месіаністичні іудейські секти, зокрема ессени. Одним із теорет. джерел Х. була філософія Філона Александрійського (20 р. до н.е. – 50 р.н.е.), зокрема його вчення про Логоса-Сина божого як посередника між богом і людьми. Формування христ. догматики і культу відбувалося на протязі декількох століть. Первісне Х. не знало уявлень про Трійцю, першородний гріх, боговтілення, хрещення та ін., не мало строго лімітованих обрядових дійств. Тривалий час різні регіональні христ. об’єднання вели між собою дискусії з приводу витлумачення деяких догматів, зокрема Трійці, ставлення до обрядів, принципів організації христ. церкви. З 2 ст. управління об’єднаннями Х. переходить до єпископів. З 3 ст. вищим органом влади християн стали з’їзди єпископів – собори. Нікейський (325) і Константинопольський (381) собори затвердили Символ віри Х. З 2 ст. на провідну роль у Х. стали претендувати єпископи Риму. При імператорі Константині в 324 Х. стало державною релігією. Завдяки космополіт. характеру свого вчення, відсутності на ранніх етапах розвитку закріплених форм культу, абстрактності суспільно-політич. і моральн. принципів, нівеліюванню соціальної нерівності та ін. Х. з часом стало світовою релігією. В організаційному відношенні Х. ніколи не було єдиним. В 1054 відбувся поділ Х. на православ’я і католицизм, а в 16 ст. із останнього внаслідок Реформації, сильного антифеод. і антикатол. руху в Європі виділилася протестантська гілка, яка являє собою сукупність численних течій. В свою чергу православ’я, поділяючись на ряд автокефальних церков, також породило у своєму середовищі численні секти і напрями. В Україну Х. приніс князь Володимир в 988, “хрестивши Русь”. В 1596 єпископат Українськ. Х., перийнявши верховенство над собою Папи Римського, став на шлях утворення уніатської церкви, яка нині називається греко-католицькою. Нині в Україні діє більше 50 різних течій і напрямів Х. Помітних тенденцій на зближення між ними не існує. Колодний Анатолій