Інституалізація релігійна

процес формування сталого комплексу формальних і неформальних правил, принципів, норм, віронавчальних приписів і організаційної структури, який відбувається в міру розвитку спільности, об’єднаної конфесійним статусом. Реліг. новоутворення вирізняються потужними екстатич. та містич. тенденціями і водночас відсутністю або дуже слабкою розвинутістю догматики, культової практики та фіксованих організац. норм. Виключну роль тут відіграють особистісні якості лідерів – носіїв харизми. Поступово “екстатична фаза” еволюціонує у напрямі “рутинізації харизми” (М.Вебер). Лідерство базується не на особистих якостях, а на посаді (зміна особистісної харизми посадовою), набір вірувань, ідей та міфологем уніфікується та відфільтровується; обрядові та моральні норми кодифікуються, реліг. спільність набуває визначеної структури. Головна суперечність, яку несе в собі І.р., – дисонанс між необхідністю забезпечення стабільності форм існування релігії і трансляції її наступним поколінням та, з ін. боку, потребою віруючої людини в інтенсивності реліг. переживань, індивідуальн. духовному пошукові, особистістному містич. досвіді, який є постійним ферментом реліг. картини світу. Єленський Віктор