Іслам

(араб. – покірність, віддання себе Богу) – одна з світових релігій. Виник у 7 ст. в Аравії і багато в чому визначив історію, ідейне і культурне життя значної частини населення Азії, Африки і частково Європи у середні віки, новий і новітній час. Характерною ознакою І. є його роль як соціального і культурного регулятора. В мусульманській громаді всі сторони життя людини і суспільства регламентовані релігією. У власне релігійному плані народження І. пов’язане як з впливом і розвитком монотеїстичних релігій – іудаїзму і християнства, так і з еволюцією релігійної свідомості жителів Аравії. В цю ж епоху виникають нові форми суспільного і духовного життя, активно йде процес етнічної і культурної консолідації арабів, формується єдина арабська мова. Переважна увага ранніх мусульман до питань права і зовнішньої обрядовості знайшла відображення у п’яти основах віровчення: визнання єдинобожжя і пророчої місії Мухаммеда, молитва (салят), піст (саум), податок на користь бідних (закят) і паломництво (хадж). Ідейні розходження серед мусульман призвели до того, що вже у середині 8 ст. в І. утворилось не менше п’яти основних релігійно-політичних угрупувань. Це – харіджити, шиїти, мурджиїти, мутазиліти і суніти. Кожне з угрупувань відстоювало своє вчення як єдино вірне, звинувачуючи своїх супротивників у відході від істинної віри. Проблема правовірності стала однією з центральних проблем мусульманського богослов’я. Теократичний характер вчення Мухаммеда й досі є ідеалом “мусульманського правління”, стверджує неподільність духовної і світської влади в руках глави мусульманської громади. Ототожнення релігійного і національного у масовій свідомості мусульман, з одного боку, і уявлення про мусульманську єдність, засновану на головній ідеї І. про єдинобожжя, з іншого, зумовили формування теорії “ісламського шляху” розвитку. У сучасному світі ці ідеї пропагуються багатьма міжнародними організаціями (Організація ісламської конференції, Всесвітній ісламський конгрес та ін.). Лубський Володимир