збіг, ототожнення людської суб’єктивності, сповненої віри, і суб’єкта втілення цієї віри, яким є Абсолют. Зокрема, в контексті христ. світоспоглядання істиною проголошується Христос (Ін 14.6). І.р. з’являється у формах переживання акту віри, містичного споглядання, інтуїтивного вбачання й навіть у формі парадоксу. В реліг.-філос. і богословських студіях І.р. визнається за данність, за аксіоматичне положення, яке не підлягає […]
в контексті вчення Церкви єднання ними є преподобні Мун та пані Мун. Члени Церкви вважають, що саме вони були обрані Богом на роль нових Адама і Єви після гріхопадіння останніх. У своєму шлюбі і сім’ї цьому подружжю вдалося втілити справжній ідеал Бога, а тому, як І.б. вони відкривають усім людям шлях до шлюбу, завдяки якому […]
реліг. течія в православ’ї, яка виникла в 20-40-х рр.20 ст. на основі неприйняття частиною віруючих нового політич. курсу керівництва Московської Патріархії, що стала на позиції лояльності щодо радян. влади. Генетично та ідеологічно ІПХ близькі Істинно-православній церкві. У віровченні ІПХ головний акцент робить на апокаліптич. ідеях “кінця світу”, “воцаріння антихриста” і “другому пришесті Христа”. Християн. есхатолог. […]
(ІПЦ) – секта, яка виникла в кін. 20-х 20 ст. як безпосередня реакція частини правосл. духовенства на перехід церкви на лояльні позиції щодо радянської влади. Керівний центр ІПЦ, утворений у 1928, оголосив себе спадкоємцем і продовжувачем офіційної церкви дореволюційного періоду, “істинного православ’я”. Він визнав лише тих священиків, які були рукоположені патріархом Тихоном і його послідовником. […]
секта, яка виникла в кін. 20-х 20 ст. як безпосередня реакція частини правосл. духовенства на перехід церкви на лояльні позиції щодо радянської влади. Керівний центр ІПЦ, утворений у 1928, оголосив себе спадкоємцем і продовжувачем офіційної церкви дореволюційного періоду, “істинного православ’я”. Він визнав лише тих священиків, які були рукоположені патріархом Тихоном і його послідовником. Зберігши в […]
онтологічний шар філософії історії релігії як розділу академічного релігієзнавства. Інший шар цього розділу – методологічний, якому належить функція рефлексії щодо дисциплінарного відтворення історії релігії. І.р. має дати раціональне осмислення витоків, сутності й сенсу реального процесу розвитку релігійного феномена. Розглядаючи його еволюцію в загальному соціально-історичному та культуротворчому контексті, вона покликана змістовно осягнути еволюцію власних, іманентних зв’язків […]
розділ світського релігієзнавства, який вивчає витоки і особливості розвитку атеїстичних поглядів. І.а. відображає етапи утвердження реальних поглядів людини на своє місце в світі, розвиток своїх природних здібностей і можливостей. Форми і етапи атеїстичної думки знаходяться в органічному зв”язку з розвитком наукового знання, осягненням людиною дійсного змісту релігійного вчення, її соціальними свободами. Історично першою формою атеїзму […]
релігієзнавча дисципліна, завданням якої є відтворення процесу становлення релігієзнавства як науки, формування його основних принципів і категорій, з”ясування особливостей різних течій релігієзнавчої думки тощо. І.р. сягає давніх часів, коли в Китаї, Індії, Греції почали з”являтися (переважно в богословський формі) окремі знання про релігію. Уже тоді з”являються вільнодумчі форми релігієзнавства. Богословська думка епохи середньовіччя дала плеяду […]
галузь української релігієзнавчої науки, яка вивчає особливості процесу становлення і розвитку в Україні науково-академічних і богословських досліджень релігії, її сутності й багатоманіття функціональних проявів і течій, суперечливої історії. Українське релігієзнавство сягає своїм корінням доби Київської Русі. В творах авторів того часу, зокрема в “Повісті врем”яних літ”, описано процес запровадження християнства в Руси-Україні, розкривається механізм сприйняття […]
1) реальний процес розвитку релігійних вірувань, культових дій та сакральних установлень, їх місце і роль в суспільній життєдіяльності. Формування й становлення специфічного способу практично-духовного входження людини в світ; 2) галузь знання, розділ релігієзнавства, що вивчає походження і розвиток релігії у її власних відношеннях і в загальних соціально-історичних та соціально-культурних зв’язках. Збираючи й опрацьовуючи фактичні дані […]
напрям в богослов. історіографії раннього християнства, що виник в кін.19-поч.20 ст. і ставив перед собою мету обгрунтувати історичність Ісуса Христа. І.ш. увібрала багато положень з традицій Тюбінгенської школи. Представники І.ш. виступають проти положень Міфологічн. школи. Вони зробили багато для текстологіч. розкриття джерел і визначення послідовності написання книг Нового Завіту, зокрема обгрунтування думки, що Євангеліє від […]