(ІПЦ) – секта, яка виникла в кін. 20-х 20 ст. як безпосередня реакція частини правосл. духовенства на перехід церкви на лояльні позиції щодо радянської влади. Керівний центр ІПЦ, утворений у 1928, оголосив себе спадкоємцем і продовжувачем офіційної церкви дореволюційного періоду, “істинного православ’я”. Він визнав лише тих священиків, які були рукоположені патріархом Тихоном і його послідовником. Зберігши в основному віровчення і обряди традиційного православ’я, ІПЦ в своєму віровченні акцентує увагу на скорому кінці світу, свідченням чого виступає прихід антихриста у вигляді радянської влади. ІПЦ пропагувала самітницький спосіб життя, клятву перед хрестом. Особливе місце в секті відіграє культ Серафима Соровського, який символізує відданість монархізму, і культ архангела Михаїла, уявлення про якого пов’язується з братом царя Миколи ІІ Михайлом. Для відправи культу послідовники ІПЦ створюють домашні церкви і монастирі. В роки радянської влади діяльність ІПЦ заборонялася. Нині в Росії ІПЦ відновила свої структури. Громади ІПЦ збереглися на Одещині і Чернігівщині. На поч. 1996 ІПЦ мала в Україні 14 громад. Филипович Людмила

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

You may also like

РЕЛІГІЙНІ ІДЕНТИЧНОСТІ В ЇХ СУТНОСТІ І КОНФЕСІЙНИХ ВИЯВАХ: український контекст
РЕЛІГІЙНІ ІДЕНТИЧНОСТІ В ЇХ СУТНОСТІ І КОНФЕСІЙНИХ ВИЯВАХ: український контекст
0

ВСТУП (Л. Филипович) Частина 1. РЕЛІГІЙНА ІДЕНТИЧНІСТЬ В ЇЇ РЕЛІГІЄЗНАВЧОМУ ОСМИСЛЕННІ Розділ перший. РЕЛІГІЙНА ТА КОНФЕСІЙНА ІДЕНТИЧНОСТІ: СПІВВІДНОШЕННЯ ...
Read More

No Comment

You can post first response comment.

Дякуємо!

Тепер редактори знають.