Неотомізм

панівний напрям у філософії сучасн. католицизму. Зберігши вірність основним ідеям томізму (філос. Теодицея, томістський раціоналізм та ін.), послідовники Н. поєднують томізм з окремими положеннями сучасних філос. шкіл (феноменології, філос. антропології, фрейдизму та ін.). Головну свою мету неотомісти (Маритен, Жильсон, ван Стеєнберг, Лотц та ін.) убачають у філософському обгрунтуванні христ. віровчення, примиренні теології і філософії, синтезі раціонального й ірраціонального на основі вчення Т.Аквинського. Неотомісти вважають, що філософія досягає лише відносної істини, абсолютну ж істину дає релігія. Істини науки, філософії і богослов’я оповідають про одне і те ж, але на різних рівнях. Почуття і людський розум осягають зовнішній бік явищ, сутність яких може розкритися тільки в релігійному одкровенні. Наука вивчає матеріальний світ, але безсила проникнути у світ надприродний. Після ІІ Ватиканського собору (1962-1965) неотомістські тенденції посилилися в обгрунтуванні соціального вчення католицизму, поглибили його компромісний характер. Яроцький Петро