новітнє явище реліг.життя Індії, багатьох країн Європи і Америки. Виникає в 1 пол. 19 ст. в рамках індуїзму як його сучасне прочитання для інтелектуалізованих верств Сходу і Заходу. Характерним для Н. є опора на давню ведичну традицію. Всі течії Н. проголошують себе як різні учнівські наступності, демонструють єдність філософ. вчення, в основі якого лежить принцип […]
один з напрямів суч. католицької філос-ії, який грунтується на августиніанській традиції. Характерні особливості: абсолютизація емоційного компоненту в гносеологічних концепціях; апеляція до морального досвіду людини. Н. репрезентований низкою реліг.-філос. шкіл. Серед них: спірітуалізм (Ле Сенн, Лавель); персоналізм (Мун”є, Лакруа, Ландберг, Недонсель, Рікьор); діалогічний персоналізм (Штейнбюхель, Гвардіні); екзистенціалізм (Марсель); активізм (Гессен). Сарапін Олександр
історично новий рух в історії реліг. систем Сходу. Виникає в 1 пол. 19 ст. в Японії, але найбільше розповсюдження отримав після 2-ї світової війни в Японії, Сша, Зах. Європі. Особливітю течій Н. є їх акцент на одну або декілька рис будд. вчення. Хоча кожна з них претендує на ортодоксальне тлумачення вчення Будди, насправді їх реліг. […]
(кит. лі сює – вчення про закон, принцип природи, неба) – течія в китайськ. філософії і реліг. думці, яка виникла в період Сун (960-1279). На відміну від конфуціанства періоду Хань (206 до н.е.-220 н.е.), представники якого займалися головним чином коментуванням класичних текстів, сунські філософи розробляли нові ідеї і поняття, в першу чергу і-лі (належне і […]
термін, який використовували протест. теологи школи К.Барта і Е.Бруннера, щоб підкреслити свою прихильність до принципів Реформації, спадкоємність між поглядами М.Лютера і Ж.Кальвіна та обгрунтованою представниками школи діалектич. теологією, що була покликана переробити ліберальгу протест. теологію. Н. виходить із суперечностей людськ. буття. Тяжіє до соц. песимізму, що виражається в протиставленні людини і Бога, творіння і Творця, […]
за біблійною оповіддю, терновий кущ біля м.Хорива, який горів, але не згорав, і в якому бог вперше відкрився Мойсею і повелів відправитися до Єгипту, щоб вивести ізраїльтян з полону в “землю обітовану” – Палестину (Вих 3.2,4; Втор 33.16). Більшість тлумачів Св.Письма вважає, що це – один з видів мімози або акації, які ростуть в пустинній […]
термін, яким позначають оформлені в другій пол. 20 ст. нові конфесії, реліг. групи, духовні течії, церкви, в появі яких відбилися модернові процеси в реліг. сфері. Зумовлені змінами світоглядних парадигм, кризою традиц. Релігій, взаємовпливами різних культурних світів, Н., водночас, виступають результатом реліг. ініціативи окремих осіб, які, базуючись на певній віросповідній традиції або синкретизмі декількох, творять нове […]
реліг. рух, що виник в Японії після ІІ світ. війни як відповідь на кризу традиц. сінто шляхом його оновлення. Під тиском нових історич. умов реформується вчення, відбувається роздержавлення культу богині Аматерасу, занепад традиції самурайства, культу аристократичних предків і навіть імператора тощо. Спростився характер обрядових дій, змінився статус і форма неосінтоїст. об’єднань: з державних (храмових) вони […]
заг. назва філос. і теологічних ідей, що розвивалися в срд. 16 ст. на основі оновлення середньовічної схоластики шляхом поєднання її з ідеалістич. філос. системами Ф.Аррінго, Г.Васкеса, М.Моліна, Ф.Меланхтона, Ф.Суареса та ін. К. властиві намагання зробити крок вперед порівняно з пізньою схоластикою в опрацюванні логіко-гносеологічної, антропологічної, етичної проблематики. Основоположником католицького варіанту Н. був Ф.Суарес, протестантського – […]
панівний напрям у філософії сучасн. католицизму. Зберігши вірність основним ідеям томізму (філос. Теодицея, томістський раціоналізм та ін.), послідовники Н. поєднують томізм з окремими положеннями сучасних філос. шкіл (феноменології, філос. антропології, фрейдизму та ін.). Головну свою мету неотомісти (Маритен, Жильсон, ван Стеєнберг, Лотц та ін.) убачають у філософському обгрунтуванні христ. віровчення, примиренні теології і філософії, синтезі […]
нова унія, запроваджувана польським римо-католицьким єпископатом на українських і білоруських землях, що входили у 20-30 роках 20 ст. до Польщі. Неоунія була схвалена Апостольською Столицею і здійснювалася під особистим контролем Пія ХІ. Римо-католицька ієрархія негативно поставилася до залучення в цю акцію українського греко-католицького духовенства. Блокування останніх з боку латинських польських ієрархів пояснювалося тим, щоб запобігти […]
(грецьк. neophytos) – у християнстві – новонавернення у віру; щойно охрещенний послідовник вчення Христа; щойно висвячений у сан священик; щойно пострижений чернець. У широкому значенні – новонавернений до будь-якої релігії взагалі. Головащенко Сергій
реліг. течії, що виникають в рамках традиц. християнства з метою приведення його до вимог часу. З срд. 20 ст. християнська Європа і Америка зіткнулися з появою численних відгалужень загальнохристиянського, євангелістського характеру, як правило, від протестантських церков. Новоутворені церкви базуються на Біблії як основному віросповідному джерелі і на особі Ісуса Христа як центральній фігурі своїх реліг. […]