Неоунія

нова унія, запроваджувана польським римо-католицьким єпископатом на українських і білоруських землях, що входили у 20-30 роках 20 ст. до Польщі. Неоунія була схвалена Апостольською Столицею і здійснювалася під особистим контролем Пія ХІ. Римо-католицька ієрархія негативно поставилася до залучення в цю акцію українського греко-католицького духовенства. Блокування останніх з боку латинських польських ієрархів пояснювалося тим, щоб запобігти поєднанню унійної праці із “проукраїнською діяльністю”. Своєрідність неоунії полягала у тому, що на західноукраїнських і західнобілоруських землях створювалася база майбутнього просування католицизму на Схід. Саме тому у неоунійних храмах мовою богослужіння залишалася церковнослов`янська. Офіційна назва неоунійної церкви – Католицький костьол східного обряду. Найбільшим навчальним закладом для підготовки неоунійних кадрів католицизму східного обряду була створена у 1931 за ініціативою і коштом ватиканської комісії “Про Русіо” Дубнівська (м.Дубно на Рівненщині) Папська семінарія східного обряду, крім семінарій у Луцьку, Пінську, Вільно та Альбертині на Гродненщині. Непопулярність католицизму східного обряду (у 1928 на Волині діяло не більше 10 неоунійних парафій) пояснюється тим, що акція навернення православних українців і білорусів у неоунію відбувалася в умовах ревіндикації та пацифікації, що викликало гостре неприйняття православними такої форми єднання з римо-католицькою церквою. Стоколос Надія