(р.н. невід. – після 1113) – чернець Києво-Печерського монастиря, письменник і літописець. Ченцем став бл. 1074-78, згодом був висв’ячений у диякони. Автор житій, автор і складач літопису, проповідник. У творах і проповідях поряд з обгрунтуванням християнських ідей підкреслював самостійність Руси-України щодо Візантії, закликав князів боротися за єдність земель, був прихильником сильної великокнязівської влади. Один з […]
христ.-богословське вчення, що виникло в 5 ст. у Візантії. Його засновник Несторій – константинопольський патріарх, визнаючи Христа “предвічно народженою” від Бога людиною, вважав, що месією він став завдяки подоланню людських слабкостей та “натхненню Святого Духа”, а “Слово боже” (“логос”) перебувало в ньому лише у відносному поєднанні. Це послужило для Несторія підставою оголосити Марію не Богородицею, […]
один з керівних принципів інституту монастирів та чернецтва, що полягає у добровільній відмові від придбання (“стяжання”) власності (майна, земель тощо), створюючи умови для реалізації чернечого аскетизму. Вітчизняне чернецтво розуміло Н. і як духовне Н. – відречення від “світу і себе в світі”, від своєї волі і самого себе (П.Могила). Навколо проблеми Н. тривалий час точилася […]
реліг.-політич. рух кін. 15-першої пол. 16 ст., послідовники якого виступали проти “стяжання”, тобто придбання церквою земельних та майнових цінностей, оскільки це суперечить євангельським ідеалам. Виникло в середовищі ченців заволжських монастирів (“заволжськіх старців”). Вчення Н. знайшло своє ідейне обгрунтування в працях Ніла Сорського, Василіана Косого і старця Артемія, які закликали відмовитися від світу, земельних багатств, вести […]