Патерик Києво-Печерський

пам’ятка літератури Руси-України, збірник праць про життя подвижників Києво-Печерського монастиря. Перші оповіді про заснування монастиря та життя його подвижників виникли в срд. 11 ст. Вони використані в К.П.П., але сама праця склалася пізніше. В її основі – листування Володимирського єпископа Симона і києво-печерського ченця Полікарпа, яке вони мали на початку 13 ст. Склад Патерика становить послання Симона і наступні за ним дев’ять оповідань про ченців Києво-Печерського монастиря та послання Полікарпа до Ігумена Акиндина з одинадцятьма оповіданнями про печерських подвижників. У срд. 13 ст. до них додано створені Нестором “Житіє Феодосія Печерського”, похвала йому, написане Симоном “Слово про створення церкви Печерської” та деякі інші праці. Найбільш рання редакція К.П.П. датується початком 15 ст. – Арсеніївська. Відомі також Феодосіївська редакція (срд. 15 ст.) та дві Касіанівські редакції (60-ті рр. 15 ст.), виконані в Києво-Печерському монастирі. Поряд з традиційними патериковими моментами – описанням чудес, що належать печерським подвижникам, подвигів їх у боротьбі з мирськими спокусами, К.П.П. містить багатий матеріал, що характеризує монастирський побут, взаємостосунки монастиря і мирян, монастиря з представниками світської влади. Одна із провідних в Патерику ідей – єднання Руси-України. Детальна розробка в К.П.П. образа святості слугувала утвердженню моральної концепції, яка спирається на ідеал смиренномудрості і проголошує вищою метою любов до Бога і ближнього. Протягом понад 500 років К.П.П. був чи не найбільш читаний і поважаний в культурі українців, усіх східних слов’ян. М.Грушевський назвав його вічно відтворюваним твором нашої писемності, “золотою книгою українських освічених людей”. ДВ.