Походження атеїзму

процес виникнення атеїзму як специфічної форми самосвідомості людини. Виходячи з нашого розуміння суті атеїзму, вважаємо що і в онтогенезі і в філогенезі проблему П.а. слід розглядати в плані становлення “Я” людини, здобуття нею своїх родових сутнісних сил, самоутвердження в предметному світі як вільнодіючої істоти. Безпосередньою основою поділу свідомості на дві сфери – теїстичну і атеїстичну, виокремлення людиною об’єкту атеїстич. відображення є вільна практич. діяльність. Вивчення життєдіяльності архаїч. племен засвідчує те, що, незважаючи на всю складність існування, зумовлену низьким рівнем розвитку знарядь праці, колективна трудова діяльність і колективне життя, участь кожного члена первісної общини у вирішенні спільних справ, почуття власної гідності становлять основу свідомості й поведінки цих людей, дають можливість їм знайти шляхи свого відносного утвердження в навкіллі. Усвідомлюючи себе в процесі повсякденної практич. діяльності як творчу силу, не прагнучи прилучити без потреби в цю діяльність надприродні сили і будучи впевненою в реальному існуванні навколишньої дійсності, людина здоровим глуздом своїм з неминучістю приходила до наївно-реалістич. поглядів, які потенційно утримували в собі елементи атеїстич. світорозуміння, тобто усвідомлення можливості людини без звертання до надприродного вільно діяти в плані задоволення своїх потреб. Ця наївно-атеїстич. зорієнтованість свідомості притаманна переважно такому рівню розвитку світорозуміння давньої людини, коли її мислення, безпосередньо вплетене в конкретні види практичної діяльності, було наочно-образним, а тому ще не утримувало в собі можливості роздвоєння свідомості на теїстичну і а-теїстичну. Емпірич. досвід сприяв формуванню елементарних понять такої загальності, яка давала можливість людині використовувати їх до конкретних речей і процесів, користатися ними в своїй практич. діяльності. Оскільки наш далекий предок не лише в мисленні, а й у своїй життєдіяльності повністю зливався з природою, свій мікрокосм включав у макрокосм, а завдяки праці постійно відчував свій зв’язок з останніми, то це також виключало можливість протиставлення в його буденній свідомості сакрального і секулярного. Т.ч., відносний рівень свободи в практич. діяльності, можливість не лише пристосуватися до навколишньої природи, а певною мірою панувати над нею, обмежений обсяг невибагливих потреб, практична свідомість та ін. є тими факторами, які сприяли утвердженню людини в умовах своєї життєдіяльності, а отже й формуванню в її свідомості елементів наївно-атеїстич. світобачення. Колодний Анатолій