Вселенське православ’я

умовна назва всіх правосл. церков, у яких незмінно зберігається догматичне апостольське вчення (викладене в Нікео-Царгородському Символі віри) і віровчення яких базується на Святому Письмі (Біблії) та Святому Переказі (постанови перших 7 Всел. Соборів, праці отців церкви, деякі інші матеріали). Для В.п. характерна також спільність основних норм церк. життя (канонів), деяких найголовніших елементів обряд.-культ. сфери, поділ духовенства на біле (одружені священики) та чорне (ченці) і можливість обійняття архієрейських посад лише представниками останніх. Проте, незважаючи на спільні риси, кожна правосл. церква має свою специфіку ( в обрядово-культовій сфері, мові богослужінь, архітектурі та інтер’єрі храмів, структурі та зовнішньому вигляді кліру тощо), яка формується на основі синкретизмів етноконфесійного та релігійного. Єдиного всеправославного центру, централізованої організації В.п. не має. З 1961 ведеться організаційна рообта для скликання всеправосл. Собору, оскільки у В.п. назріла необхідність модернізації віровчення і культу, вирішення багатьох загальноправосл. проблем. Першою серед рівних у В.п. традиційно вважається Константинопольська правосл. Церква. Проте на роль домінуючої Церкви у В.п. претендують Єрусалимська і Російська. Гегемоністська позиція останньої призвела В.п. в 1996 до розколу. Саган Олександр