Неохристиянство

реліг. течії, що виникають в рамках традиц. християнства з метою приведення його до вимог часу. З срд. 20 ст. християнська Європа і Америка зіткнулися з появою численних відгалужень загальнохристиянського, євангелістського характеру, як правило, від протестантських церков. Новоутворені церкви базуються на Біблії як основному віросповідному джерелі і на особі Ісуса Христа як центральній фігурі своїх реліг. доктрин. Характерним для неохристиян. груп є: критика ортодоксального християнства за відхід від первісних традицій; оголошення своєї церкви, секти виключно істинним, відроджувальним рухом євангельського християнства, навіть месіанським у спасінні Христової віри; досконале знання Біблії з дозволом вільного прочитання її і власними інтерпретаціями; піднесення останніх до рангу віросповідних джерел (додаткові писання, одкровення), авторитетніших часом за Біблію; визнання Ісуса Христа поруч із своїм лідером – керівником церкви, який вважається пророком, посланцем Бога. Н. від історич. християнства відрізняється своїм розумінням Трійці, природи Ісуса Христа, сутності Св.Духа, пекла й раю тощо. В Україні Н. представлено 68 різноманітними харизматичними церквами, як правило, завезеними з-за кордону (Християнська місія “Еммануїл”, “Лівобережна церква Христа”, “Церква скелі”, “Нове життя”, “Боже слово”, “Хвала і поклоніння” тощо). До Н. Течій в Україні належать також Церква Ісуса Христа Святих останніх днів, Церква єднання, Церква Христа, Новоапостольська церква, Церква Повного Євангелія та ін. Филипович Людмила