Конфуцій

(551-479 до н.е.) – давньокитайський філософ, засновник конфуціанства. Основну увагу звертав на етико-політичні, педагогічні та реліг. проблеми. В його школі викладалися мораль, мова, політика і література. Вважав себе зберігачем і тлумачем мудрості давніх міфічних керівників Яо, Шуня і Юя. Він стверджував, якщо всі будуть дотримуватися морально-етичних принципів, на землі буде мир і спокій. За вченням К., суспільство поділялось на “благородних людей” (цзюньцзи) і “нікчемних людей” (сяожень). Духовну основу всіх якостей “благородного чоловіка” становить вчення про “велику мораль” (да де), яка має небесне походження. Небо в змозі нагородити людину досконалими якостями, які і втілені в цзюньцзи. Важливого значення К. надавав культу Неба. Небо – найвища цілеспрямована сила, що визначаю долю всіх людей. Характерною рисою вчення К. є антропоцентризм. Його майже не хвилюють проблеми космогонії, магії, реліг. містицизму. В центрі уваги К. проблеми людини. Ідеї К. відіграли велику роль в історії Китаю і наклали свій відбиток на всі сфери життя країни. Козловський Ігор