(санскр. – “чорний”, “темний”, а також “Верховний”) – 1) в індуїстській міфології Бог-рятівник, син Васудеви і Девакі, одна з аватар Вішну, Верховного Бога ( в традиційному списку десяти аватар Вішну К. займає восьме місце, “Бхагават-пурана” називає 22 аватари Вішну, перед яких К. двадцятий); 2) в релігійній філософії Товариства Свідомості Крішни він є втіленням Верховної Особи […]
(від лат. creatio – створюю) – один з апрямів у христ.-богосл. вченні про людську душу. На протилежність традуціанізму, прихильники якого доводять, що безсмертна душа дана богом тільки при створенні першої людини (Адама), а потім передається від батьків при зачатті, прибічники К. (зокрема, сучасні неотомісти) вважають, що бог з’єднує душу з тілом людини в момент народження, […]
(від лат. creatio – створюю) – релігійне вчення, яке пояснює походження і різноманітність світу божественним “творчим актом”. Ідеї К. притаманні багатьом релігіям, але найповнішого вияву вони набули в іудаїзмі, християнстві та ісламі, де спираються на уявлення про створення природи богом з нічого. Тривалий час, фактично до середини 19 ст., К. панував у всіх галузях знання. […]
(?-1632) – білоруський церковний діяч, архімандрит у Вільні, з 1625 перший уніатський архієпископ у Смоленську. Автор твору “Оборона єдності церковної…” (Вільно, 1617), де висловлював думку про споконвічну єдність української церкви з Римом, обгрунтовуючи свою позицію численними історичними даними. Бичко Богдан, НЧ
(лат. credo – вірую) – 1) символ віри в катол.; 2) в переносному значенні – погляди, переконання, світоглядна позиція, яких дотримується дана особа, соціальна група, партія тощо (напр., політичне К., моральне К. і т.і.). Філоненко Микола
пам’ятка давньої української писемності. Складена в середині 16 ст. Належала сім’ї Жолкевських. В 1620 її передано до Крехівського василіанського монастиря, що на Львівщині. Нині знаходиться в сховах бібліотеки Львівського музею національного мистецтва. Старозавітна історія в К.П. чергується з вставками патристич. та апокрифіч. характеру. В ній подано відомості про слов’ян і Київську Русь, зокрема описується створення […]
термін, яким позначається досить поширене в минулому явище психічного розладу, істерії, несамовитого крику у жінок (“крикливиць”), спровоковане різними причинами, зокрема релігійно-побутовою обстановкою. Згадується вже в “Слові о полку Ігоревім”. Через невміння пояснити справжні причини цього явища К. у різні часи пов’язували з дією “нечистих” сил, “порчею”, чаклунством і т.п. Вважалося, що одержима дияволом “крикливиця” боїться […]
(від грецьк. kriterion – засіб для суджень) – система показників, ознак, за допомогою яких визначається ступінь, рівень, характер, стан релігійності населення (міста, села, регіону, країни), окремих індивідів, реліг. спільнот, соціально-демографічних груп. В соціології релігії нема єдиного підходу щодо К.р. Більшість релігієзнавців виділяє як основні такі К.р.: інтенсивність, глибина віри, реліг. почуттів, знання реліг. догм, норм, […]
поняття, яке об’єднує різноманітні форми критич. ставлення до релігії. Сама собою К.р. ще не свідчить про перехід особи на позиції антирелігійності. Інколи вона викоористовується самими богословами з метою стабілізації реліг. вчення. К.р. буває міжконфесійною і вільнодумчою, стихійною і теоретичною. К.р. утримує різне функціональне навантаження. Якщо міжконфесійна критика має на меті обгрунтування й поширення “своєї релігії”, […]