Апофатичне богослов’я

(від грецьк. apofatio – заперечую) – релігійне вчення про осягнення, пізнання Бога шляхом заперечення невластивих йому предикатів, неможливості уподібнення світові і людині. На думку прихильників А. б., Бог настільки таємничий, досконалий і незмірний, що дати йому якесь раціональне обгрунтування чи стверджувальну дефініцію неможливо. Про нього можна лише сказати, чим він не є, але не чим він є. Єдиним його визначенням вважається непізнаванність, а способом пізнання – містичний досвід, осяяння. Апофатизм не знаходить широкої підтримки серед рядових віруючих, більшість яких звично мислять Бога носієм конкретних ознак і подавачем реальних благ (здоров’я, безсмертя тощо). В теології він використовується для утвердження ідеї Бога, захисту її від раціоналістичної критики. Разом з тим в апофатизмі криється певна незручність для релігії, оскільки позбавлення Бога будь-яких властивостей веде, в кінцевому підсумку, до заперечення його існування. Тому поряд з А.б. в католицькому, православному та ін. ученнях застосовується й т.зв. катафатичне богослов’я, котре допускає можливість деяких загальних визначень бога як втілення абсолютної досконалості (всеблагість, всевідання, всеосяжна любов та ін.). Філоненко Микола