Душпастирство

християнська форма опіки вірних, яка базується на євангельському вченні Верховного Пастиреначальника Ісуса Христа: ” Я пастир добрий: пастир добрий життя своє покладає за овець” (Ін 10:11). Душпастирство значно відрізняється від інших форм і способів служіння Господові, оскільки потребує безпосередннього спілкування і навіть духовно-інтимного контакту з пастиря і пасомого чада, що зумовлено особливістю наставництва і підтримки. Душпастирство з необхідністю має етноконфесійну специфіку. Згідно із завітом Христа, душпастир зобов’язаний знати не лише побіжне індивідуальне житя вірного, а й його болі, надії та говорити з ним рідною йому мовою: “Я ж пастир добрий; і знаю Моїх, і Мої знають мене” (Ін 10:14). Сучасному душпастирюванню слід мати на увазі генезу й розвиток християнського душпастирства, які свідчать, що протягом століть Тайну Сповіді здійснювали не лише єпископи, священики, але й ченці та навіть миряни. В Еладській Православній Церкві й дотепер не всі священики мають на те право, а лишень ті, яких благословили особливим чином. В Україні всякий православний священик володіє правом здійснення Святих Таїн. Вирізняють на загальному тлі деякі особливі види душпастирювання, які мають і відмінності, і специфічні методи, наприклад: сімейне, молодіжне, військове та інші. Здіорук Сергій, Ярмусь Степан