Містицизм

(від грецьк. mustikos – таємничий) – в широкому розумінні визнання надприродної сутності явищ природи, суспільства, у вужчому – релігійно-філософська віра в можливість надчуттєвого і надрозумового спілкування з Богом, Світовим, Космічним Розумом, вищими або демонічними світами, духами тощо. Бере витоки в архаїчній магії, шаманстві, астрології, мантиці. М. характерна для даосизму, конфуціанства, буддизму, брахманізму, шкіл Йоги, піфагореїзму, платонізму і неоплатонізму, окультизму, гностицизму, дзен-буддизму, іудаїзму (каббала і хасидизм). В епоху Відродження і в Новий час містичні ідеї набувають розвитку в контексті теософії (Парацельс, Бьоме, Сен-Мартен, Сведеборг, О.Блаватська та ін.), антропософії (Р.Штейнер), спіритизму тощо. В Новітній час М. присутня в неотомізмі, персоналізмі, деяких напрямах екзистенціалізму. Пронизує доктрини неорелігій (сайєнтології, мунізму, Великого Білого братства тощо). М. активно використовує елементи наукової картини світу; вона відбилася в уфології містичній, “теорії міжзоряної нейрогенетики” Т.Лірі, голографічній концепції свідомості К.Прибрама; “космічного фокусу” О.Райзера та ін. Особливістю містичних концепцій є твердження про те, що пізнання Бога, Світового Розуму, а через них – сутності світу можливе лише шляхом надрозумового споглядання, ексатичного поєднання, містичного досвіду. Має не лише гносеологічні та психологічні, але й соціально-онтологічні витоки, пов’язані з кризовими суспільними станами. Щедрін Анатолій