Національна церква

релігієзнавчий термін для означення звернення етносів до певних релігійних вірувань. Суспільно-історична практика не знає безрелігійних чи безетнічних спільностей людей. Етноконфесійна специфіка релігії, яка формується взаємодією з етнічними чинниками, стимулюється необхідністю потреб націі у власній Церкві. Поняття “Н.ц.” не було вживане у науковій літературі радянської доби як таке, що стимулювало самосвідомість націй і сприяло їх “сепаратизмові”. Акад. Михайло Грушевський і деякі зарубіжні дослідники використовували його без спеціального визначення, але з якісно окресленими рисами. Поняття “Н.ц.” має охопити мінімум п”ять визначальних параметрів: історичний; географічний; етнокультурний; політичний; демографічний. Тобто функціонування Н.ц. має розглядатися у певний історичний період, на певній території, в плані засвоєння нею і сприяння поступові етнокультури, формуванню самосвідомости й державницького менталітету даної нації та рівень поширення означеного віросповідання серед населення певної країни. Формування національних Церков не має нічого спільного з конфесійно-церковною автаркією чи релігійним шовінізмом, на чому часто спекулюють церковні й світські політикани. “Національна” зовсім не означає “єдина” для всієї нації й, звичайно, не є аналогом національно-державної релігії (віросповідання), хоча остання, природньо, може формувати національну Церкву. А нація, природньо, може мати будь-яку іманентно необхідну їй кількість конфесій, які об”єктивно сприяють її збереженню та поступові. Т.ч., Н.ц. є Церква будь-якої конфесії, яка функціонує в певний історичний період, опираючись на свою традицію, на означеній території, сприяє, набувши етноконфесійної специфіки, поступові етнокультури, самосвідомості й державницького менталітету даної нації та має значний рівень поширення серед населення певної держави. ЗдС