один з видів суспільних відносин, який характеризує рівень, глибину. характер взаємозв’язків церкви, ін. реліг. організацій з державою, ступінь їхньої інтеграції або ж дезінтеграції. В релігієзнавстві виділяють (в історичному контексті) декілька типових видів Д.-ц.в. 1) Значна залежність держави, її інститутів від церкви, реліг. регламентація життя держ. органів і суспільства. Такий тип Д.-ц.в. дістав назву теократія. Вона […]
(лат. decima) – одна з форм податку в розмірі десяти відсотків від доходів на утримання храмів і духовенства; тривалий час сплачувалася населенням згідно з біблійним принципом: всяка десятина для Господа (Лев 27,30). В давнину існувала в ряді семітичних народів, напр. у євреїв, від яких перейшла в західну християнську церкву. Вперше Д. церква почала вимагати в […]
перша цегляна церква в Україні-Русі. Споруджена в Києві за наказом князя Володимира Святославича давньорусьськими і візантійськими майстрами в 989-996. На будівництво й утримання церкви Володимир виділив десяту частину своїх доходів. Давні джерела називають Д.ц. церквою Богородиці. Будівля являла собою хрестокупольний шестикупольний храм, багато прикрашений мозаїкою, фресками, різними мармуровими і шиферними плитами. В церкві знаходилися ікони, […]
реліг.-моральний кодекс, що лежить в основі іудаїзму і християнства. Поданий у Біблії в двох варіантах (Вих 20, 2-17 та Второз 5, 6-21), очевидно, в результаті письм. фіксації різних усних версій. За змістом Д.з. поділяються на заповіді, які стверджують монотеїзм Яхве і осн. ознаки його вшанування та заповіді, де містяться загальнолюдські моральні норми. За реліг. традицією, […]
релігія, що виникла в Індії у 6 ст. до н.е. й існує досі там та в Шрі Ланці. Назва походить від імен Махавіра (“великий герой”) і Джіна (“переможець”), що були надані проповіднику Вардхаману – засновнику цієї релігії. За його вченням,він переміг карму сам і вказав шлях до спасіння віруючим. Той, хто поділяє вчення Д., може […]
(від санскр. досл. “про попередні народження”) – складова частина Сутта-пітака (вислови та проповіді Будди у переказі його улюбленого учня Ананди), яка є другою з трьох частин повної канонічної збірки сакральних текстів буддизму Тіпітака (“Три корзини”). Д. – це розповіді про 550 перероджень Шак’ямуні, що передували його останньому народженню на землі. Більшість дослідників вважає, що Д. […]
(1842-1910) – американський філософ, психолог, релігієзнавець. Застосував до розуміння релігії принципи прагматизму, розробив концепцію “радикального емпіризму”. З точки зору Д., релігія є психологічною функцією людини, ця функція бере свій початок у підсвідомому, ірраціональному досвіді індивіда. Релігія істинна настільки, наскільки вона корисна для людської практики, а релігійний досвід за своєю цінністю нічим не відрізняється від життєвого […]
(араб.) – зусилля в справі поширення ісламу. Первісно Д. розглядали як газават (від араб. “набіг” – війну за віру). Боротьба за віру визначається настановами Мухаммеда: не єднатися з язичниками і приводити їх до віри словом, “мудрістю і напучуванням”; вести з ворогами ісламу захисну війну; нападати на невірних завжди і всюди, за винятком “священних” місяців. Розрізнюють […]
металевий (із сталі чи бронзи), ударний сигнальний інструмент для скликання віруючих на богослужіння. Має вигляд порожнистої відкритої (зрізаної) знизу груші, всередені якої підвішений ударник (“серце”). Перші Д.ц. виникли у 8 ст. в Римі. В Україні привізні Д.ц. застосовуються в 11 ст. Д.ц. власного виливання почали виготовляти в Києві у другій пол. 13 ст. Один із […]
(яп. – дзен, кит. – чань від. санскр. дх’яна, тобто “медитація”) – одна з найбільш впливових будд. шкіл на Далекому Сході (Китай, Корея, Японія, В’єтнам). Згідно з традицією, вчення приніс з Індії в Китай 28-й загальнобудд. і 1-й патріарх чань Боддхідхарма (помер в 528). Чань на китайс. основі увібрав у себе елементи багатьох будд. напрямів: […]
(грецьк. didache – повчання) , “Вчення дванадцяти апостолів” – давньохрист. твір (поч. 2 ст.). У 3-х частинах Д. викладені морально-реліг. настанови (гл. 1-6); опис обрядів та молитов (гл. 7-10); подані поради христ. громадам, як ставитися до проповідників (апостолів, пророків) та обирати єпископів і дияконів. Не виключене іуд. походження першої част. Д. Нині вважаються апокрифом, однак […]
(від.лат. dissidens – незгодний) – відступник від офіційного віровчення, інакомисячий. Д. активно заявляють про себе напередодні динамічних змін суспільного життя. Терещенко Юрій
заборона або обмеження діяльності тих чи інших релігійних конфесій, громад і груп окремих віруючих, часткове або повне позбавлення релігійних громадян прав, пільг, привілеїв, гарантованих в державі законом. Д.р. широко практикується в умовах панування тоталітарних режимів. Її мета – послабити вплив релігійних організацій на політичне і духовне життя суспільства, не допустити появи опозиційних рухів під релігійними […]
переосмислений біблійною міфологією образ язичн. божества сонячного (денного) світла Дия. В христ. Д. став уособленням темних сил, антиподом бога. Лозко Галина
(від. грецьк. diakonos – служитель) – найнижча ступінь священства. У ранній христ. церкві Д. виконували господарчі обов’язки та наглядали за поведінкою віруючих, оголошували накази єпископа, були посередниками між парафіянами та кліром. На І Вселенському соборі значно урізано права та обов’язки Д., їм визначена в основному виконавча роль помічників пресвітера чи архієрея у здійсненні богослужінь. Саган […]
лікувальні та благодійні установи, що перебували під наглядом дияконів і дияконіс у ранньому християнстві. Сапіга Василь
категорії етики для вираження позитивної або негативної оцінки суспільних явищ, вчинків людей. Мають конкретно-історичний зміст. У релігійному розумінні Д. і З. незмінні, вічні й випливають з божественної сутності моралі: добро є атрибутом Бога, зло – від диявола, або як випробування Боже (див. також Теодіцея). На думку сучасних теологів, без релігії поняття Д. і З., а […]