напрям у теології суч. католицизму, згідно з яким світ створив Бог і весь час його розвиває, усі сфери суспільного буття перебувають у стані постійної гуманізації, суб’єктом якої є людина як співпрацівник Бога. Т.р. необхідною умовою розвитку вважає науковий і технічний прогрес, а головною його складовою – духовний прогрес людства. Любчик Володимир
концепції появи і становлення релігії як духовного явища, які склалися в др. пол. 19-20 ст. Теоретики шкіл прагнули з’ясувати процес виникнення релігійних уявлень на основі здобутків певної сфери наук. знання, використання до аналізу релігійного феномену порівняльного, історичного, лінгвістичного та ін. методів пізнання. Представники міфологічної школи (брати Грімм, М.Мюллер, О.Афанас’єв, О.Потебня та ін.) виводили реліг. вірування […]
вчення про особливу місію України в світі. Вперше викладена в програмному документі Кирило-Мефодієвського товариства “Книгах буття українського народу” (1846), де розкривається місце і значення України в історич. процесі, її майбутня роль у поступі людства. Вихідним в Т.П.У. є ідея богообраності українського народу, його права на власну історію, мову, культуру, принцип рівності з іншими народами. Згідно […]
(від грецьк. theos – бог і sophia – мудрість, досл. “богомудрість, богопізнання”) – реліг.-філос. вчення про можливість містич. та інтуїтив. пізнання Бога шляхом безпосеред. контактів з надприрод. силами. Т. базується на суб’єктив. містич. досвіді, в результаті якого людина отримує одкровення боже, викладаючи його у певну систему поглядів. Елементи Т. є у брахманізмі, буддизмі, каббалі, у […]
(від грецьк. theos – бог) – телеологічне (див. Телеологія) з’явлення Бога у світ в явищах природи або у вигляді живої істоти. Т. є знаряддям одкровення віри; може бути активним з’явленням Бога з власної ініціативи, як-от поява Ісуса Христа, чи пасивним – викликання Бога або відкриття його волі за допомогою заходів містичного характеру (ворожіння, містерії тощо). […]
(від грецьк. theos – Бог і лат. сentrum – центр) – основоположний в богослов”ї і реліг. філософії принцип, згідно з яким єдиний Бог проголошується абс. началом і центром Всесвіту, що зумовлює собою буття і смисл існування всього живого. В такому значенні надсвітовий Бог мислиться як творець, можновладець і хранитель феноменального світу. Сарапін Олександр.
близька до палестин. ессейського руху іудейська секта. Виникла в І ст. в іудейському середовищі Єгипту на берегах Мареотидського озера. Назва секти пов’язана із “лікувальною” місією на службі божій її членів. Назва “Т.” є грецьк. еквівалентом арамейського “ессеї”, яким позначали людей, які виліковують власні душі від вад неморальності. Т. вели суворий аскетич. спосіб життя, дотримувалися безшлюбності, […]
див. Трахтемирівський Успенський монастир
(1607) – укр. церковний діяч, один з ініціаторів Берестейської унії 1596. Походив з української шляхти. Належав до угрупування вищого православного духовенства й верхівки української шляхти, що орієнтвалася на шляхет. Польщу і прагнула зміцнити своє привілейоване становище об’єднанням православної церкви з католицькою. Бл. 1572 польськ.-шляхетськ. уряд призначив Т. єпископом пінським і турівським, 1585 – єпископом луцьким […]
(грецьк teuragia, досл. – “божественна дія”, “чудо”) – уявлення про можливість безпосереднього зв’язку з духами та Божеством за допомогою особливих магічних слів (заклинань) та дій, мета яких – здобуття надприродних явищ, чудес. Т. своїми корнями сягає халдейських та давньоєгипетських містерій. Її зараховували до “біблійної магії”, яка, на відміну від “чорної магії”, діяла завдяки силам добра. […]
категорія академ. релігієзнавства, предметним полем якої є класифікаційні групи релігій, що складаються за певними підставами і мають спільні ознаки. Відомі численні спроби типологізувати релігії. Зокрема, досить поширеними є генеалогічні і морфологічні типізації; у західноєвроп. філософсько-релігієзн. думці типологізаційні схеми релігії розроблені Гегелем (релігія природи, релігія духовної індивідуальності, абсолютна релігія), фон Гартманом ( релігія натуралістична і супернатуралістична, […]
поняття, що характеризує спільні (чітко фіксовані суб’єктивні й об’єктивні) показники ступення, характеру релігійності для певної групи віруючих. Т.р. визначаються за результатами соціологічних досліджень і дозволяють виділити певні класифікаційні групи віруючих. В соціології релігії, як основні, виділяють типологічні групи: 1) переконані, активні віруючі, релігійна орієнтація для яких є домінантною в усіх сферах життєдіяльності; 2) переконані віруючі, […]
(Бєлавін Василь Іванович, 1865-1925) – Патріарх Російської Православної Церкви, обраний на Московський Престол всеросійським Помісним Собором 1917 опісля більше як 200 – літнього обезглавлення РПЦ монархами Російської імперії. Був в опозиції до комуністично-радянського режиму. 1922 йому інкримінували “антирадянську діяльність”. Звільнення з під арешту ЧК дістав опісля “покаянних” визнань своєї “вини” перед радянською владою. Закликавши ієрархію, […]
релігійно-монархічна організація, створена в 1906 членами секти іоанітів. Видало ряд книг та брошур. З 1906 по 1912 виходив журнал цього товариства “Кронштадський маяк”, в якому писалось, що Іоан Кронштадтський – це втілення Христа. Пропагувались ідеї наближення кінця світу, відмови від шлюбу. Велась активна агітація за зміцнення монархічного ладу. Мащенко Святослав
поняття, що характеризує таку морально-практичну орієнтацію, “технологію” поведінки соціальних агентів (конфесій, реліг. груп, віруючих) у процесі їх взаємовідносин, яка передбачає взаємоповагу, свідому відмову від зверхності, ущемлення прав і гідності один одного. В основі Т.р. обов’язкове визнання егалітарності, автономності суб’єктів релігійної комунікації, зваженість і неупередженість у ставлені до ін. реліг. парадигм, форм релігійної діяльності, культу та […]
різновид якого-небудь релігійного вчення або напряму. Найбільшого поширення Т. набули в старообрядництві, де вони в свою чергу розпадалися на більш дрібні течії – злагоди. Філоненко Микола
суспільно-релігійний рух в Росії, який сформувався в кінці 80-х рр. 19ст. на основі етичного вчення Л.М.Толстого, відлученого від церкви за критику офіційного православ’я. Т. ставило своєю метою перетворити суспільні відносини в країні з допомогою релігійно-морального самовдосконалення. За соціальним складом було неоднорідним: інтелігенти, селяни, дрібні службовці, напівпролетарізовані елементи. Хоча сам Толстой рішуче заперечував проти використання його […]