Перун

бог родючості, блискавки і грому, війни і воїнства. Мав загальнослов’янське значення, але його культ виявився найсильнішим на Придніпров’ї. Функціонально аналогічний індійському Індрі, Зевсу – фесалійському, римському Юпітеру, германському Тору. Ще за уявою антів був “володарем над усім”. Він перебрав на себе Сварогове опікунство вогнем і залізом, на небі вів боротьбу проти Дива та Чорнобога і, розбиваючи важким молотом зледенілі хмари, подавав на землю живильну вологу – “небесні води”. Особливо шанований і звеличений князівсько-дружинними верствами. Іменем П. (а також Велеса) скріплювали воїни київського князя присягу на вірність угоди з Візантією. У Володимировому пантеоні богів обіймав чільне місце, зображувався срібночубим та золотовусим. Під час акту хрещення України-Руси ідол П. з київської Гори було скинуто в Почайну. З часом поєднання христ. уявлень з уявленнями про язичницького П. як бога родючості і військового бога привело до виникнення образів православних святих Іллі-Громовержця та Григорія-Побідоносця. Лобовик Борис