Православні автокефальні церкви

(від грецьк. auto – сам, kephale – голова) – біля 20 самостійних самоочолюваних православних церков, які успадкували традиції візантійського християнства. Разом з автономними церквами вони становлять вселенське, або кафолічне православ’я. Початок православній автокефалії було покладено вже в 4 ст., коли сформувалися самокеровані Константинопольська, Александрійська, Антіохійська та Єрусалимська православні церкви. За ними в переліку (диптиху) самоврядних церков у православ’ї йдуть: Руська, Грузинська, Сербська, Румунська, Болгарська, Кіпрська, Елладська (Грецька), Албанська, Польська, Чехословацька, і Американська церкви. Влітку 1990 на соборі духовенства і мирян в Києві було оголошено про створення Української автокефальної православної церкви на чолі з патріархом. Однак вселенським православ’ям вона покищо не визнана. Для П.а.ц. характерна вірність Нікео-Константинопольському символу віри та ін. документам перших 7 Вселенських соборів (4-8 ст.ст.), а також патристиці. Всі вони не приймають католицьких нововведень в христ. догматиці, виступають проти протестантського “модерністського екстремізму”. Спільними є й основні норми церковного життя та елементи культової практики. Богослужіння в П.а.ц. ведеться національними мовами, в деяких допускається вживання й т.зв. мертвих мов (напр., церковнослов’янської в Руській церкві). На поч. 90-х рр. всі церкви, за винятком Албанської, були представлені у Всесвітній Раді Церков. Філоненко Микола