неохристиянська течія, яка виникла в Росії 1984. Започаткована архієпископом Іоаном (Береславським). В 1992 на грунті В.р. створена Церква Божої Матері, з 1994 – Російська Маріанська церква. Прихильники РМЦ вважають себе духовними нащадками Істинно-Православної (катакобної) церкви та світового Маріїнського руху, визначають свою віросповідну приналежність як “вселенську богородичну віру”. Члени церкви переконані, що єдиним шляхом розв’язання проблем […]
(від грецьк. theos – Бог, і logos – вчення) – система обгрунтування і захисту релігійних учень про Бога, сукпність вироблених тією чи іншою релігією доказів істинності догматики, релігійної моралі, правил і норм життя духовенства і віруючих, боговстановленності віровчення і церкви. Б. включає в себе також ряд дисциплін, пов’язаних з богослужбовою практикою. Всі його системи виходять […]
один із новітніх розділів у сучасному русько-православному богослов’ї. Виник і активно розвивався в 60-70рр. 20 ст. В церковних джерелах характеризується як “богословський вираз соціальної концепції християн, солідарних з бідними”. Б.з. випливало із загальної соціально-політичної орієнтації Руської православної церкви. Прибічники Б.з. в цілому позитивно оцінювали зарубіжну теологію звільнення кінця 60-х рр. за “розробку поняття свободи” і […]
сукупність поглядів на проблеми миру, мирного співіснування, які характеризують ту чи іншу християнську конфесію. Особливістю сучасних витлумачень православними богословами питань війни і миру є, по-перше, спроба “вивести” Бога за сферу факторів, що визначають наявність у світі воєн, й водночас подати мир як “ласку Божу”, “завіт і дарунок Божий”; по-друге, розгляд війни не як засобу покарання […]
вищий рівень розвитку православного богослов’я в Україні, початок якого пов’язаний з Катехизисом Петра Могили. Регулярне читання чотирьохрічного богословського курсу в К.-М.А. почалося в 1689. Прочитав його проректор І.Клоковський. Курси з богослов’я в К.-М.А. читалися її професорами латинською мовою. Кожний з них складався в основному з 8-11 трактатів, у яких розглядалися переважно одні й тіж богословські […]
релігійні видання, які містять правила і описи порядку проведення храмових богослужінь, а також тексти для них. Б.к. особливо чисельні у православній церкві та у католиків. У останніх – це вказівки про проведення меси, лекціонарії (настанови про порядок читання фрагментів євангелій) та ін. Євангельські християни-баптисти використовують для богослужбових цілей щорічні друковані календарі з текстами для щоденного […]
книги, за якими у православній церкві відправляють богослужіння. Призначені для читання під час церковних служб або ж описують порядок проведення цих служб, таїнств та ін. треб. До перших належать пристосовані для богослужбового вжитку біблійні книги: Напрестольне євангеліє (чотири новозавітні євангелія), Апостол, до якого входять “Діяння святих апостолів”, соборні апостольські послання, послання апостола Павла і Псалтир. […]
у вузькому значенні – словесна образа Бога, в широкому значенні – неповага до об’єктів реліг. вшанування. Подеколи до Б. відносять різні форми критики або несприйняття релігії. Послідовники будь-якої релігії вважають Б. непошану лише щодо своїх власних святинь. Водночас критику інших святинь вони розглядають як борьбу за “істинну віру”. Саме так ставилося християнство до самого себе […]
реліг.-філос. течія, що виникла в Росії на поч. 20 ст. в середовищі ліберальн. інтелігенції і пропагувала своє вчення в різних реліг.-літературн. гуртках. Представники Б. – М.Бердяєв, С.Булгаков, Д.Мережковський, З.Гіппіус, Д.Філософов та ін. групувалися переважно навколо Реліг.-філос. Т-ва (СПб). Вони видавали ж-ли “Новый путь” (1903-1904), “Вопросы жизни” (1905), “Бесы” (1904-1909), “Вехи” (1908) та ін. Ідейним джерелом […]
друга назва християнського свята Хрещення Господнє. Підставою їй стала євангельська оповідь про явлення Бога-Духа Святого у вигляді голуба в момент хрещення Ісуса Христа, якому “гласом з небес” було виявлено благовоління Бога-отця (Мт.3, 16-17; Лк.3, 21-22). Християнські коментатори розглядають цей біблійний сюжет як “особливе явлення всіх осіб божественної трійці”. До 4 ст. у християнстві Б. відзначалося […]
одна з автокефальних православних церков. Утворилася в 9 ст., з 870 існувала як автономна в рамках Константинопольського патріархату. Автокефальною стала в 919 під час першого болгарського царства. Однак політична залежність Болгарії від Візантії в 10-12 ст.ст. призвела до повернення Б.п.ц. під владу Константинополя та поновлення в ній грецького засилля. В кінці 12 ст., в період […]
(від яп. бодзу – священик) – настоятель буддистського храму. Застарілий термін, який тепер у науковій літературі не використовується. В укр. мові з”явився під впливом європейської літератури 19 – поч. 20 ст., в якій так називали будь-якого будистського монаха, не зважаючи на його місце в ієрархічній структурі. Козловський Ігор.
(1906-1945) – нім. протестант, теолог, учасник руху Опору, скараний нацистами. Розвиваючи ліберальну теологію Б. дотримується досить радикальних поглядів в критиці традиційного християнства. Характеризуючи реліг. як засіб надання сенсу соціальної дійсності, він доводив, що суч. світ став “повнолітнім” і не потребує ідеї Бога, а християнство, в своїй основі, стає безсмертним. Ідеї Б. мають помітний вплив на […]
(Іван Матвійович, 1631) – український церковний, політичний і освітній діяч. Здобув освіту за кордоном, викладав у Львівській Братській школі, а в 1604-1605 був її ректором. З 1610 – священик у Києві, де заснував парафіяльну школу і навчав у ній дітей. 1615 за участю Б. відкрито Київську (Богоявленську) школу, в якій він був ректором до 1616. […]
(санскр., досл. “Той хто прагне просвітлення”) – людина чи будь-яка інша істота, яка прийняла рішення вийти з кола сансари і стати буддою. Концепція Б. відрізняється в хінаяні і махаяні. В хінаяні шлях Б. пройшли тільки будди попередніх світових циклів (згідно з традицією різних шкіл, їх від 5 до 24). А також будда цього світового періоду […]