пам’ятка літератури Руси-України, збірник праць про життя подвижників Києво-Печерського монастиря. Перші оповіді про заснування монастиря та життя його подвижників виникли в срд. 11 ст. Вони використані в К.П.П., але сама праця склалася пізніше. В її основі – листування Володимирського єпископа Симона і києво-печерського ченця Полікарпа, яке вони мали на початку 13 ст. Склад Патерика становить […]
(від грецьк. patriarches – праотець, родоначальник) – духовний сан верховних ієрархів у ряді християнськ. церков; глава автокефальної церкви у правосл.; в католиц. титул П. мають керівники окремих єпархій. На Україні сан П. мають предстоятелі Української православної церкви – Київського патріархату, Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) та Української греко-католицької церкви (УГКЦ). Філоненко Микола
церковна область, що підлягає патріархові. Термін “П”. вживається також для позначення вищої влади окремих автокефальних православних церков. Філоненко Микола
(від грецьк. pater – батько, arche – влада, начало) – церква, керована патріархом. В середині 90-х рр. 20 ст. серед офіційно визнаних автокефальних помісних церков вселенського православ’я таких налічувалося 9. Філоненко Микола
(грецьк. patriarkhai, давньо-євр. abot – “батьки”) – у Старому Завіті: а) прабатьки усього людства (від Адама до Ноя); б) родначальники різних народів (потомки Ноя); в) прабатьки євреїв (Авраам, Ісак, Яків та його 12 синів). П.б. відрізнялися довголіттям; напр., Мафусаїл жив 969 років. Деякі з них виконвали функції “культурних героїв” – були родоначальниками землеробства та скотарства […]
система церковного врядування на чолі з патріархом. В Руській православній церкві встановлено в 1589. В 1721 було ліквідоване Петром І і замінене синодальною формою правління, відновлено Помісним собором 1917-1918 рр. Філоненко Микола
(від грецьк. patres – отці) – термін, яким визначають сукупність богословських, філософських та політико-соціологічних доктрин христ. мислителів 2-8 ст.ст., відомих як “отці церкви”. В початковий період (2-3 ст.ст.) П. виконувала в основному захисну роль, через що її ранніх представників називають апологетами. Юстин (ІІ ст.), Афінагор (пом.бл.177), Татіан (пом.бл.175), Тертуліан (бл.160 – після 220), обгрунтовуючи право […]
(від лат. patres – отці, грецьк. logos – вчення) – розділ в католицьк. і правосл. богослов’ї, який займається вивченням і коментуванням учень христ. “отців і вчителів”, описом їх життя і діяльності. Вважається, що твори з П. найбільш адекватно виражають суть христ. віри і моралі і є непогрішимими, становлячи частину Святого Переказу. Протестантські церкви і об’єднання […]
напрям у християнстві, пов’язаний з ім’ям апостола Павла – одного із засновників христ. церкви. На відміну від петранізму, П. виступав за радикальний розрив з іудаїзмом. П. характеризується приписуваними апостолу Павлу соціальними установками, віроповчальними та етичними нормами, орієнтованими на відмову від бунтарського духу первісного християнства (заклики до підлеглості вищій владі, благословіння гонителів тощо). П. визнавав, що […]
(від лат. pacificus – миротворчий) – рух, який, грунтуючись на християнському вченні про братолюбство, виступає проти війни, служби в армії, проповідує мир між різними народами. П.р. вважає можливим відвернути війни пасивним супротивом їм (відмова від служби в армії, пропаганда проти війни), молитвою за мир. Колодний Анатолій