пов’язане з іменами християн. апостолів свято, яке відзначається 12 липня за н.ст. Якщо Петро визначається як “предначальник апостолів”, то Павло – як той, хто “більше інших потрудився”. Свято було введене в календар в 4 ст. в Римі, єпископи якого (папи) оголосили себе наступниками апостола Петра. Популярність апостолів у християнстві сприяла поширенню свята. Відзначенню його передує […]
термін походить від власного імені Петра, який, за Євангелієм, був “апостолом для іудеїв”. В релігієзнавчій науці цим терміном позначується течія в ранньому християнстві, яка виступала за збереження іудейських обрядів (обрізання, святкування суботи, жертвоприношень згідно Мойсеєвого закону), проти розриву з іудаїзмом і прийняття новонавернених язичників спочатку в іудейство, а потім – в християнську віру. Ап.Павло виступив […]
(від грецьк. petra – камінь) – один із 12 апостолів, ближній учень Христа. Будучи рибалкою з ім’ям Симон, він разом із своїм братом Андрієм першими відгукнулися на заклик Ісуса. В Євангеліях говориться про те, що П. тричі зрікався від свого вчителя, опісля – каявся в цьому. В суперечному описанні образу П. знайшла відображення боротьба двох […]
народна назва сорокаденного Різдвляного або Пилипівського посту, установленого православною церквою що починається в день св.Апостола Пилипа 27 листопада (за н.ст.). Закінчується П. 6 січня з появою на небі вечірньої зорі. Сапіга Василь
своєрідний вид українського народного живопису, що витворюється у розмальовуванні оригінальними візерунками яєць. Писанка разом із Великодньою паскою освячується у церкві. Даруючи писанку іншій людині, ти відтак бажаєш їй вдачі, здоров’я, щастя. На згадку про померлих писанки під час Великодніх свят кладуть на могилки. “Молодшою сестрою” П. є крашанка-яйце, фарбоване в один колір. Червоний при цьому […]
(покривало) – у християнському культі велике чотирикутне полотнище із зображенням Ісуса Христа після зняття його з хреста, предмет релігійного вшанування. Раз на рік у страсну п’ятницю виноситься з вівтаря на середину храму для поклоніння і залишається там до півночі, після чого повертається у вівтар. Символізує хресний подвиг сина Божого в ім’я спасіння людей П. Є […]
полотно із відбитками людського тіла, в яку, за євангельським сказанням, було обгорнуте тіло Ісуса Христа, що помер на хресті і був похований. Зберігається з 1578 в Туринському соборі св. Джиованні Батисти. Щорічно у Велику П”ятницю по вечерні у всіх церквах відбувається обхід з плащаницею і виставлення її для прилюдного поклоніння. Суперечки про справжність П.т. ведуться […]
форма релігії, яка виникає в пізньородовому суспільстві. Джерелами і складовими П.б.к. є груповий (фратріальний) тотемізм, міфологічний образ культурного бога – деміурга, уособлення небесних явищ та образ покровителя і засновника плем’яних ініціацій, що становить його головне ядро. П.б.к. в його найвиразніших формах – це передусім військовий культ, поклоніння войовничому богові, який є заступником свого народу в […]
(1550-1624) – церковний і культурний діяч України, архімандрит Києво-Печерського монастиря (з 1599). Родом з Львівщини. Як архімандрит Пінського Ліщинського монастиря П.Є. брав активну участь у Берестейському православному соборі (1596), займав позицію неприйняття унії. Затверджений польськими властями на києво-печерському архімандритстві (1605) тільки через шість років після обрання. Спираючись на підтримку запорізького козацтва, сприяв церковному, господарському, культурному […]
(від лат. pluralis – множинний) – багатоконфесійність представників однієї соціальної чи етнічної групи, віруючих однієї держави. В добуржуазну епоху існувала певна релігійна однорідність не лише окремих сіціально-етнічних груп, а й цілих держав з відповідною державною релігією, в яких належність до пануючого віросповідання була умовою політич. привілеїв. Після утвердження бурж. принципів свобожди совісті в багатьох країнах […]
(від грецьк. pneuma – дух, logos – вчення) – у христ. – учення про Святий Дух і взагалі про духовне начало. За христ. богослов’ям, “Дух Святий” є 3-ою іпостассю Бога (див. Трійця), а душа людини – богоданим безсмертним елементом її природи. Поряд з душею деякі богослови допускають наявність у людини ще й особливого духа (див. […]
усвідомлена реалізація віруючими, їх спільнотами реліг. приписів, норм, правил у процесі їхньої життєдіяльності. П.р. є системою умотивованих реліг. установками вчинків, дій віруючих. П.р. – важливий критерій релігійності особистості. В релігієзнавстві виділяють два типи П.р. – культову і позакультову. Культова П.р. пов’язана з участю віруючих в богослужінні, здійснені обрядових, ритуальних дій; її формами є також молитва, […]
вчення пієтичних груп святості в США, з яких наприкінці 19 ст. виникло п”ятидесятництво. Прагнули наслідувати у своєму житті приклад Ісуса Христа, який є “Спаситель, Очиститель, Зцілитель і Майбутній Цар”. Наполягали на необхідності нового тлумачення спасіння, доповнивши протестантську сотеріологію догматом про духовну освяченість або народження горнє від Святого Духа як гарантії моральної досконалості і навіть святості. […]
роз’єднання христ. церкви на західну (римську) і східну (візантійську) і зумовлене ним офіційне оформлення католицизму і православ’я. Хоча історичною датою П.ц. є 1054, коли папа Лев ІХ і патріарх Кируларій через глибокі взаємні незгоди піддали один одного анафемі, початок церковному розмежуванню було покладено ще при розпаді Римської імперії в кінці 4 ст. на західну та […]
1) представництво окремої церкви на канонічній території іншої церкви (напр., подвір`я Єрусалимської, Болгарської, Антіохійської церкви в Москві; П. РПЦ в Бєлграді, Софії, Дамаску); 2) представництво монастиря, його службові приміщення поза його територією. Інколи розглядаються як окрема обитель (напр. Іновський монастир як подвір`я Києво-Печерської Лаври). Докаш Віталій
термін догматично незрілого періоду (3-4 ст.н.е.) в історії християнської Церкви. Означає подібність (схожість) сутностей трьох Божественних Осіб Трійці, на відміну від розуміння їх як тотожності, вираженої терміном “єдиносутність”. Христокін Геннадій
один з проявів активності окремих віруючих, їх груп, рел. інститутів і організацій, що визначається рел. переконаннями і почуттями, приписами Св. Письма, конфес. обов’язком, конкретними завданнями, які постають перед тією чи іншою рел. організацією. Здійснюється П.р.д. в духовній і практичній сферах. До духов. П.р.д. відноситься продукування рел. ідей, систематизація й інтерпретація рел. положень, підготовка проповідей, написання […]