Протестантська філософія

неформальна система світоглядних уявлень, що грунтується на августиніансько-пауліністичній концепції благодаті, вирішується в контексті протест. теології. Рання П.ф. (ортодоксія) започаткована М.Лютером, У.Цвінглі, систематизована Ф.Меланхтоном, Ж.Кальвіном. 17-18 ст. позначені, з одного боку, містичною (В.Вейгель, Я.Бьоме, І.Арндт) і пієтичною (Я.Шпенер, А.Франке) опозицією формалізованому канону, посиленням емоційності віри і культу, з другого – подальшою раціоналізацією (вихід у деїзм) віровчення, його схоластичн. моделюваннями (школа Лейбніца-Вольфа). У другій пол. 18 ст. розвиваються ліберально-просвітницькі тенденції в П.ф., пов’язані з ученням І.Канта, партнерством з іншими філос.-реліг. системами, наближенням до світської науки. У 19 ст. відбувається синтез П.ф. з позитивізмом і релятивізмом (“ліберальна теологія” Ф.Шлейєрмахера, А.Гарнак). 20 ст. фіксує нові зміни етико-філос. концепцій зв’язку людини і Бога, людини і світу, перегляд усталених понять. Провідні течії сучасної П.ф. – “діалектична теологія” К.Барта, Р.Бультмана, П.Тілліха, Р.Нібура, наближена до філософії персоналізму та екзистенціоналізму; “теологія секулярного християнства” Х.Кокса, Т.Альтіцера, орієнтована на реліг. модернізм; “теологія надії” Ю.Мольтмана, покликана актуалізувати протест. традицію в координатах сучасн. світу. Любащенко Вікторія