Безпопівщина

напрям у старообрядництві, що зародився наприкінці 17 ст. Назва викликана відмовою його послідовників від православних священиків і заміною їх виборними особами-наставниками, які здійснювали у безпопівських громадах управління і богослужбову практику. За вченням Б., кожний християнин може бути священиком і звершувати таїнства, кількість яких у більшості її груп обмежено двома – хрещенням і сповіддю. Невдовзі після свого виникнення Б. розпалася на багато протиборствуючих толків і злагод. Велике місце в сперечаннях безпопівців посідало питання про ставлення до держави, світу, в якому, за їх уявленням, торжествував антихрист, а також до шлюбу як форми мирських стосунків. Довготривала полеміка з приводу таїнства шлюбу закінчилась роз’єднанням на т.зв. безшлюбників, або федосіївців, і шлюбників, у яких цей культовий акт стали проводити наставники. Наприкінці 17 ст. з’явилися послідовники спасівського толку, які проповідували ідею близького “кінця світу” і закликали поривати з “царством антихриста” шляхом самовбивства і самоспалювання. У 18 ст. всередині Б. виникли поморський толк (данилівці), філіповський та бігунський (мандрівницький) толки. За останні десятиліття багато об’єднань безпопівців розпалось. В Україні громади Б. діють у Вінницькій, Житомирській та деяких ін. областях. Формально всі громади Б. є самостійними, але останнім часом помітна тенденція до їх об’єднання. Діє т.зв. “Духовна комісія”, де розглядаються розходження і суперечки навколо догматики, богослужбової практики тощо. Філоненко Микола