Державна релігія

усталений релігієзнавчий і політологічний термін для означення привілейованого стану в державі певного віросповідання, яке пізніше організаційно часто функціонує у вигляді Церкви (напр., у християнстві). Цей термін найбільш уживаний для характеристики генези і розвитку релігійних систем. У давніх народів терміни Д.р. були поширені в межах сучасних їм державних і етнічних територій. Деякі, трансформувавшись, функціонують і нині (напр., іудаїзм). Тому в новітню епоху більш точно слід вирізняти поняття державна церква та відділяти його від окремих понять національна церква і національна релігія, що історично і сучасно дослідниками часто ототожнюється з терміном державна релігія (точніше віросповідання, оскільки поняття релігії вселюдське й інтернаціональне). Привілеї можуть бути закріплені в Конституції держави (напр., для лютеранства в Королівстві Данія), в законах (напр., для Англіканської Церкви і Пресвітеріанської Церкви Шотландії у Сполученому Королівстві Великобританії; для ісламу – в Ірані), в конкордатах (для Римо-Католицької Церкви в Італійській Республіці чи Іспанській Державі), традицією (напр., для Вірмено-Григоріанської Церкви у Вірменії, для ісламу в Азербайджані), реальною політикою (напр., для Російської Православної Церкви у Російській Федерації). В Україні відсутня Д.р. ЗдС.